Сочинение: Аналіз трактування понять «культурного капіталу» та «культурних цінностей» відповідно до статтей: 1. П’єра Бурдье «Культурний капітал» 2. Раїси Кривальцевич «Культурна спадщина як система культурних цінностей» - текст сочинения. Скачать бесплатно.
Банк рефератов, курсовых и дипломных работ. Много и бесплатно. # | Правила оформления работ | Добавить в избранное
 
 
   
Меню Меню Меню Меню Меню
   
Napishem.com Napishem.com Napishem.com

Сочинение

Аналіз трактування понять «культурного капіталу» та «культурних цінностей» відповідно до статтей: 1. П’єра Бурдье «Культурний капітал» 2. Раїси Кривальцевич «Культурна спадщина як система культурних цінностей»

Банк рефератов / Культурология

Рубрики  Рубрики реферат банка

закрыть
Категория: Сочинение
Язык сочинения: Украинский
Прислал: Юля Крижевич
Дата создания: 08.03.2011
Дата добавления:   
 
Скачать
Microsoft Word, 120 kb, скачать бесплатно
Заказать
Узнать стоимость написания уникальной работы
Текст
Факты использования сочинения

Узнайте стоимость написания уникальной работы

Відомо, що культура проявляється в творчій діяльності людини, яка, створюючи цінності, задовольняє свої потреби і тим самим стверджує себе в природному й соціальному середовищі. Звичайно, що культура явище соціальне, тому вона завжди репрезентує духовну сферу соціального організму. Очевидно, чим вище рівень духовної культури, тим різноманітніші цінності й змісти.
Водночас культура розробляє ряд специфічних категорій: «суб’єкт культури», «культурна спадщина», «культурні цінності», «культурна самобутність», «культурний прогрес», «національна культура», тощо. І тому, культура являє собою цілісну динамічну систему, яка є внутрішнім змістом розвитку людства. Звідси культурі притаманні символічність, а культурним цінностям  ієрархічність. Ось, чому багато авторів, зокрема Кривальчевич розглядає проблему культурної спадщини через призму культурних цінностей. Якщо розбиратися глибше, то по суті культурноісторичні цінності і є культурою, а культура  органічна структура, для якої характерними ознаками є внутрішній запал і творчий імпульс.
Тепер зрозуміло чому, феномен культури є діалектичною єдністю перервного і неперервного, адже нею керує закон розвитку, тобто спадковість. І, звідси, будьяка культура одночасно традиційна і новаторська. Саме єдність перервного і неперервного дозволяє виділяти в культурі певні етапи й періоди її розвитку, навіть цілі епохи та цивілізації, завдяки розрізненню «культурних цінностей» і простих (звичайних) речей. На це питання і відповіла Кривальцевич Раїса у своїй статті, адже описуючи феномен культурної спадщини, зупинила свою увагу на характеристиці її складників, тобто на рис культурних цінностей, а саме:
• Розгляд цінностей, як джерела знань, які є матеріальними об’єктами (включно з письмовими і кінофотофонодокументами), яких використовують спеціалісти з метою отримання нових фактів у різних галузях знання. Основні місця зберігання – архіви, музеї і бібліотеки. Саме тут культурна цінність визначається здатністю об’єкта отримувати потенційно нову інформацію, здатну змінити вже існуючі уявлення про ті чи інші факти і події. Авторка, поділяє їх, на:
            твори мистецтва, що вже набувають нового значення при їх потрактуванню спеціалістами. Наявність розгорнутої систематизації видів   мистецтва. Місцезнаходження: музеї, картинні галереї, суспільні і приватні колекції, майстерні митців;
            освітні підручники. Можуть виступати як оригіналами, так і копії останніх, крім цього допоміжні засоби: графіки, діаграми, діорами та ін. Розгорнутої систематизації не існує;
            художні і технологічні зразки, що набувають риси культурних цінностей завдяки своїй здатності слугувати творчим зразком для прийдешніх поколінь митців. Тут, як ніде головним є сила впливу даної речі на контингент творчих працівників;
            коштовності переходять у ранг культурних цінностей завдяки їх унікальності;
            реліквії (релігійні, світські) вже завдяки силі своїх уявлень про унікальні, майже містичні властивості мають високу культурну цінність для суспільства, народів чи народностей. Переважно вони зберігаються у державних чи конфесійних сховищах; 
            пам’ятки культури рухомі та нерухомі стають культурними цінностями, коли представляють собою об’єкти , за допомогою яких людина зможе встановити емоційний і естетичний зв'язок з минулим, вести «діалог культур»;
            деякі об’єкти комплексного характеру. Тут цінність = сумарній оцінці культурної важливості її елементів. Тобто, культурна цінність, або ж її індекс, складується із суми вартостей збережених предметів + цінність сховища, як культурного закладу (багатство фондів, добре поставлене обслуговування клієнтів, високий рівень опрацювання фондів);
            об’єкти оточуючого середовища, що є насправді сукупністю пам’яток міського і природного ландшафту, які створюють новий образ.
• пам’ятка минулої культури, має здатність будити спомини і є своєрідним «культурним посланням» минулого для майбутнього; 
• музейний предмет;
• зразки спадщини окремих особистостей.
Зокрема, для визначення “культурних цінностей” Кривальцевич застосувала такі підходи:
1.         онтологічний (описовий) – перераховує окремі види культурних цінностей, які мають ознаки винятковості: давні споруди, храми, палаци, фортеці, картини, археологічні знахідки, рукописи тощо;
2.         ціннісногносеологічний – розгляд пам’яток, як рухомих, так і нерухомих цінностей, що відіграють роль у пізнанні минулого, або ж в якості джерела нового пізнання, або ж видатного художнього чи технічного образу, або виконуючого роль довідника у виховних чи освітянських цілях. Але сама автор і піддала сумніву цей підхід.
Проте нажаль автор не згадала загально поширені підходи:
• аксіологічний – пояснює культурні цінності як сукупність створених людиною матеріальної і духовної її складових;
•історичний – наголошує на конкретно – історичному характері культурних цінностей, які є ланкою, що поєднує різні покоління;
•історичноописовий.
Тепер після вищесказаного стає зрозумілим те, що культурна цінність тієї чи іншої речі чи об’єкту виникає у випадку яскраво вираженого суспільного зацікавлення. Проте, це нажаль ускладнює оперування цією категорією в правозастосовній діяльності і не сприяє розробці оптимальних рішень щодо механізмів її правового регулювання. Значною мірою це пояснюється складністю та багатогранністю самого поняття «культурні цінності», яке може розглядатися з філософської, культурологічної, юридичної та інших точок зору.
Для того, щоб об’єктивно сприйняти авторське уявлення про «культурні цінності», потрібно віднайти схожі думки. І, завжди є переконливим те, що ці думки не суперечать чинному законодавству. Ось, чому я вирішила звернутися у своєму есе до Загального юридичного словника, який подає найбільш вичерпну, на мій погляд, інформацію про це явище:
1. Культурні цінності – це особливий вид цінностей, який здатний тією чи іншою мірою задовольнити духовні та естетичні потреби людини і одночасно містить у собі художню або наукову, меморіальну чи іншу культурну цінність.
2. Культурні цінності – це найважливіший елемент спілкування і взаємного зближення народів і країн. Вони є головним критерієм підтримки духовності і нерозривного зв’язку поколінь, об’єднують їх в єдиний ланцюг історичного розвитку.
3. Культурні цінності – кількісно обмежені і неповторні матеріальні предмети (світські і конфесійні, рухомі і нерухомі, в єдиному числі і в комплексі), а також місця їх зосередження (зберігання і експонування), і нематеріальні цінності (імперативи, ідеали, еталони, регулятиви, принципи і норми), які представляють інтерес для культури (мистецтва, науки) і внаслідок цього підлягають освоєнню (набуття), збереженню, вивченню (відновленню), популяризації (експонуванню).
4. Культурні цінності  об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню, охороні, перелік яких визначено Законом України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей". Звичайно, свою завершеність цінності отримують в об’єктивному процесі споживання (використання), де вони реалізують себе як продукти суспільного (матеріального і духовного) виробництва.
Щоб культура могла збагачуватися, вона повинна бути здатної асимілювати й синтезувати цінності. Такі культури більше ефективні в ситуаціях внутрішніх або зовнішніх криз. Маючи більше багатий набір цінностей, вони мають більше широкі можливості й для конструювання відповіді, для більше гнучкої реакції й, отже, мають більш високий щабель виживання. І знову ж таки культурна спадщина, як об’єкт є досить лабільним, адже перебуває в постійному русі. Згідно, Кривальцевич, спадщина не має чітко окреслених рамок свого об’єму. Адже з по слабшанням зацікавленості до предмету, цінність його втрачається. Авторка окреслює це явище феноменом життя цінності, тобто речі, що утворюють спадщину, народжуються, живуть і вмирають, проте, якщо знову проявити до них інтерес – вони відроджуються. Цікаво, що вона навіть говорить про такий собі «юнацький» вік цінності – від 50 до 200 років. Коли, цінність  починає впливати на оточуючих людей, тобто через неї суспільство вже має можливість сприймати досвід, традиції і звичаї попереднього покоління, творчо освоювати їх, та передавати нащадкам. Кривальцевич навіть висуває твердження, що пам’ятки +50 років поділяються на об’єкти актуальної культури (власне пам’ятки) і неактуальної культури (незатребувальні пам’ятки).
Розвинена культура здатна створити рухливу систему цінностей і регулятивів. Ця рухливість проявляється в тім, що цінність на одному рівні безперечна, а на іншому рівні вона змінюється. Стійкість розвинених культур забезпечується тим, що в них є механізми узгодження цінностей без взаємного їхнього руйнування, саме завдяки можливості уточнювати зміст цінності й співвіднесення її до фіксованого рівня.
Є велика різниця в сприйнятті цінностей людьми різних культур. Це сприйняття залежить і від їхніх індивідуальних установок, і від універсальних цінностей, що є сукупністю ідеалів, принципів, моральних норм, що мають пріоритетне значення в житті людей незалежно від їхнього соціального стану, національності, віросповідання й т.ін. Наприклад у СРСР, згідно потрактування Кривальцевич, ситуація сприйняття загострювалася завдяки тотальній ідеологізації суспільства, що проявлялась у створенні пропагандиських пам’ятників (монументальна скульптура, меморіальні дома і визначні місця). Знову ж таки існують універсальні, основні цінності й норми, які признаються людьми незалежно від доктрини, що формує держава, наприклад такі, які сформульовані в Нагірній проповіді й в основних        моральних настановах усіх світових релігій і етичних систем. Ніде не знайдемо заохочення вбивства, насильства, злодійства й т.п. І знову ж таки, у різних законодавчих системах за ці злочини передбачаються різні покарання.
Таким чином, цінності, розповсюджені повсюдно, однакові або подібні по змісту, засвоюються всіма культурами, як необхідна частина, вони вічні й обов'язкові для всіх суспільств. Тому, власне конфігурація ціннісної системи, співвідношення й взаємодія елементів усередині її є продуктом тієї або іншої культури, яка складає базову основу світового (глобального) капіталу.
Згідно визначення П’єра Бурдье «світовий капітал»  це збірне      поняття, яке складається з трьох, основних, складових:
            економічного капіталу, який власне і конвертується у гроші і інституціоналізується у формі прав власності; 
            соціального капіталу, котрий утворюється завдяки соціальним вимогам («зв’язкам»), який при конкретних умовах, очевидно, що сам термін набув значної популярності – в Росії навіть виходить спеціальний журнал під назвою «Соціальний капітал».
При цьому розуміння дефініції еволюціонувало досить далеко від первісного задуму Бурдьє. І все ж до певного часу термін «соціальний капітал» зберігав значення фактору впливу на певний суб’єкт (особу, колектив дослідників, підприємство) з боку соціуму, що його оточує і з яким цей суб’єкт взаємодіє.
Сьогодні і це уточнення вже втрачає свою чинність – у соціологічній літературі пишуть про соціальний капітал суспільства як такого, нації, країни і т.д. Так, Нахап’є та Гошел визначили його як суму фактичних і потенціальних ресурсів, які отримуються від мережі взаємовідносин індивідуумів та соціальних груп. 
            культурного капіталу, що може виступати у трьох станах:
1.         інкорпорованому стані [embodied state], тобто у формі довгих диспозицій розуму і тіла;
2.         об’єктивному стані [objectified state]   – у формі культурних товарів (картин, книжок, словників, інструментів, машин тощо), що являють собою відбиток чи втілення теорій чи критики, чи окремих проблем і т.д.
3.         інституційному стані [institutionalized state], який виступає у формі об’єктивації.   
 Центральними в соціологічній теорії Бурдьє є поняття «габітус» і «соціальний простір», за допомогою яких долається розрив між макро і мікроаналізом соціальних реалій.
Габітус (англ. Habit, нім. Habitus) — звички, жести, набуті програми поведінки індивіда, оцінки ним ситуації — продукти індивідуальної соціалізації. За Бурдьє, об'єктивний соціальний простір виробляє габітус  «систему міцних придбаних схильностей», надалі вони використовуються індивідами як вихідні установки, які породжують конкретні соціальні практики індивідів.
Наприклад, для автора інкорпорованим капіталом, власне і є зовнішнє багатство, котре перетворюється на невід'ємну частину особистості, тобто в габітус, і яке водночас не може миттєво передаватися за допомогою акту дарування або успадкування, купівлі або обміну (на відміну від грошей, прав власності або навіть аристократичних титулів).
Соціальний простір  це логічно мислимий конструкт, свого роду середовище, в якому здійснюються соціальні відносини. Соціальний простір не збігається з фізичним, однак фізичний простір прагне увійти у відповідність із соціальним. Соціальний простір можна описати як сукупність полів, специфічних однорідних «надпросторів» (наприклад, поле літератури, економічне поле і т п..), Влада над якими дає володіння дефіцитними благами  капіталом. Саме розподіл різних видів капіталу (економічний, культурний, соціальний, символічний) в соціальному просторі і структурує його.
Отже, використання або експлуатація культурного капіталу ставить певні проблеми перед власниками економічного чи політичного капіталів  будь то приватні власники або, якщо брати іншу крайність, підприємці, що наймають виконавців з певної культурної кваліфікацією.
Згідно, визначення Бурдьє культурний капітал у об'єктивованому стані має ряд властивостей, які можна визначити тільки щодо його самого в інкорпорованої формі. Культурний капітал, об'єктивований у матеріальних предметах і засобах (письмових документах, картинах, пам'ятниках, інструменти тощо) може передаватися матеріально.
Культурний об'єкт (як функціонуючий соціальний інститут) одночасно є і соціально оформленим [socially instituted] матеріальним об'єктом і особливим класом габітуса, якому він адресований.
Розуміння впливу [effect] – розумінням індивіда того, як має здійснюватися усвідомлення вибору культурних цінностей чи благ (наприклад, тип віри, яку воно припускало викликати) і яке є істинною основою свідомого чи неусвідомленого вибору застосованих засобів (манери письма, колірної гами і т.д.) і, отже, самої форми, можливо тільки в тому випадку, якщо ми, щонайменше, задамося питанням про габітус, на основі якого воно «діє».
Таким чином, культурні блага можуть придбаватися як матеріально (що передбачає наявність економічного капіталу), так і символічно (що передбачає наявність культурного капіталу). З цього випливає, що власник засобів виробництва повинен знайти спосіб привласнення або інкорпорованого капіталу (який є умовою даного специфічного присвоєння), або послуг власників даного капіталу.
Якщо підкреслюється, що вони не володіють (у вузько економічному сенсі) засобами виробництва, які використовують, і що вони отримують прибуток на свій культурний капітал, тільки продаючи послуги і продукти, які той їм надає, їх слід відносити до підлеглих груп [dominated groups]. Якщо ж підкреслюється, що вони отримують прибуток за рахунок використання певної форми капіталу, то їх слід відносити до панівним групам [dominant groups].
Діалектичні взаємозв'язку між об'єктивувати культурним капіталом (основний формою якого є письмові тексти) і інкорпорованим культурним
капіталом, як правило, зводилися до екзальтованим описам деградації духу
письмового слова: як жвавість змінювалася млявістю, творчість  рутиною, витонченість складу  ваговитістю.
Інституціолізований стан [the institutionalized state] є б'єктивацією культурного капіталу у формі академічних кваліфікацій є одним із шляхів нейтралізації деяких його властивостей, що випливають з того факту, що, будучи інкорпорованим, він обмежений тими ж біологічними рамками, що і його носій.
Відповідно до Бурдьє, культурний капітал інституціоналізує усе допомогою колективної магії . У цьому випадку очевидна перформативна магія сил інституціоналізації [performative magic of the power of insituting], здатності відкрито і впевнено висловлювати свої переконання або нав'язувати визнання.
П. Бурдьє звернув увагу також на те, що соціальний капітал (в його визначенні), як і капітал у класичному розумінні цього поняття, передається у спадок.
Відповідно до його статті соціальний капітал , являє собою сукупність реальних чи потенційних ресурсів, пов'язаних з володінням стійкою мережею [durable networks] більшменш інституційних відносин взаємного знайомства і визнання – іншими словами, з членством в групі. Остання дає своїм членам опору у вигляді колективного капіталу [collectivelyowned capital], «репутації» [credential], що дозволяє їм отримувати кредити у всіх сенсах цього слова. Ці відносини можуть існувати тільки в практичному стані, у формі матеріального та / або символічного обміну, який сприяє їх підтримці. Вони також можуть бути оформлені соціально [socially instituted] і гарантовані загальним ім'ям (ім'ям сім'ї, класу, племені, школи, партії та т.д.) або цілим набором інституційних актів [instituting acts], покликаних одночасно формувати і інформувати тих, хто через них проходить; в цьому випадку вони більшменш реально приводяться в дію, а потім підтримуються і контролюються в процесі обміну. Будучи заснованими на стійких [indissoluble] актах матеріального і символічного обміну, виникнення і підтримання яких передбачає підтвердження близькості [reacknowledgment of proximity], вони також частково несвідомих до об'єктивним відносинам близькості у фізичному (географічному) або навіть у даному економічному і соціальному просторі.
Таким чином, обсяг соціального капіталу, яким володіє цей агент, залежить від розміру мережі зв'язків, які він може ефективно мобілізувати, і від обсягу капіталу. Набуття мистецьким світом автономії супроводжується відмовою від певних функцій, зокрема політичних. Це веде до проблем у сприйнятті художніх творів. З одного боку є ті, кого цікавить форма і хто не помічає критичної функції, а з іншого – ті, кого цікавить критична функція і хто не помічає форми. Насправді, естетична необхідність твору полягає у тому, що людина висловлює певну ідею через форму, яка є такою ж необхідною і такою ж підривною, як і зміст.
Звідси, мережа відносин є продуктом інвестиційних стратегій  індивідуальних чи колективних, свідомо або несвідомо націлених на встановлення або відтворення соціальних відносин. Ці відносини можуть безпосередньо задіяні в короткоабо довгостроковому періодах часу, коли відбувається трансформація випадкових зв'язків.
Оскільки, для нього соціальний капітал – це те, що випливає з тих чи    інших відносин, є значно більшим в тому випадку, якщо людина  суб'єкт даних відносин  багато наділений капіталом (перш за все соціальним, але також культурним та економічним), то власники успадкованого соціального капіталу, символізована відомим ім'ям, можуть перетворювати всі свої випадкові знайомства в тривалі зв'язки.
Особливе місце у творенні культурного капіталу Бурдьє відводить представникам знаті, такої собі персоніфікованої групи. Вони носять ім'я
групи, якій вони самі дають ім'я (метонімія, що зв'язує знати з її групою чітко
простежується, коли Шекспір називає Клеопатру «Єгиптом», короля Франції  «Францією», а Расін називає Пірра «Епіром»). Саме через цю людину, через її ім'я та проголошувані ним відмінності стають відомими і визнаними члени його групи, його васали, а також землі і замки. Аналогічно, такі явища, як «культ особистості », ототожнення партій, профспілок чи рухів з їхніми лідерами, незримо присутні в самій логіці представництва. Все складається таким чином, щоб позначає [signifier] зайняв місце позначається [signified], виразник думки групи  місце групи, чия думка він повинен виражати. Не в останню чергу це відбувається тому, що відмінність (представника групи), її "особливість", його помітність утворюють істотну частину (якщо не саму сутність) його влади, яка (цілком визначаючись логікою знання і визнання) в основі своїй є владою символічною. Це відбувається також і тому, що представник  знак, емблема  може являти собою світ.
Різні види капіталу можуть виникати з економічного капіталу, проте це
можливо тільки ціною більшменш серйозних зусиль по трансформації, необхідних для виробництва типу влади, яка була б ефективною в аналізованому полі. Одночасно слід зазначити, що економічний капітал утворює основу всіх інших типів капіталу, що ці трансформовані, видозмінені (і ніколи повністю до нього не зводяться) типи економічного капіталу надають власне специфічне вплив лише в тій мірі, в якій вони можуть приховати (у тому числі і від своїх власників) факт наявності в своїй основі і в кінцевому рахунку біля витоків свого впливу економічного капіталу. Реальна логіка функціонування капіталу, перетворення одного його типу в інший і рушійний ними закон збереження [conservation] не можна зрозуміти без того, щоб не подолати два протилежних (і в рівній мірі неполновесних) погляду. На одній стороні знаходиться економізм, ігнорує специфічну дію інших типів капіталу на тій підставі, що будьякий з них в остаточному підсумку зводиться до економічному капіталу.
На іншій стороні  семіологізм (нині представлений
структуралізмом, символічного інтеракціонізму і етнометодологіі), що зводить соціальні обміни до комунікативних явищ і ігнорує жорсткий факт
універсального відома всіх форм і до економічної основи.
Можна підсумувати, що культурний капітал може бути придбаний  в різному обсязі, в залежності від періоду часу, суспільства, соціального класу  без якого б то не було його навмисного насадження, тобто абсолютно неусвідомлено. Він завжди несе на собі відбитки самих ранніх умов свого придбання, і ці більшменш видимі відбитки (наприклад, вимова, що говорить про приналежність до певного класу або регіону) допомагають визначити його відмітні особливості.
Цікаво, що автор зупиняє свою увагу на понятті «символічного капіталу», маючи на увазі, що це і є капітал в будьякому прояві, що представлений, або ж сприйнятий на рівні символічного зв’язку, який вимагає відносне знання цього явища, тобто послуговується характерною впізнаванністю, що має на меті вплив габітуса, як соціально сконструйованої когнітивної здатності.
У проблемі вивчення культурних цінностей є ще один важливий аспект  це зміни в системі цінностей. Час від часу в різних культурах виникають побоювання, що може відбутися розмивання культурного, ціннісного ядра, підміна "своїх" цінностей "чужими". Наприклад, у наші дні й у нашім суспільстві більша стурбованість проявляється у зв'язку з "американізацією" української культури.
Цінності (і на рівні особистості, і на рівні суспільства) оголюються в ситуації кризи або конфлікту. Тим часом, цінності ядра будьякої культури неможливо змінити ні доказом їхньої неспроможності, ні демонстрацією більш привабливих цінностей. Зміни цього ядра проходять порівняно повільно, навіть при цілеспрямованому потужному впливі, а зникають вони разом із самою культурою.
 
Висновок
Якщо, підсумувати вище сказане, то можна зрозуміти, що власне культурноісторичні цінності поняття дуже широке. Воно включає в себе об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні.
Отже, культура — це специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений продуктами матеріальної й духовної праці, системою соціальних норм й настанов, духовними цінностями, сукупністю відносин людей з природою, між собою та ставленням до власної особистості, це система життєвих орієнтацій суб’єкта.
1Архитектура и строительство
2Астрономия, авиация, космонавтика
 
3Безопасность жизнедеятельности
4Биология
 
5Военная кафедра, гражданская оборона
 
6География, экономическая география
7Геология и геодезия
8Государственное регулирование и налоги
 
9Естествознание
 
10Журналистика
 
11Законодательство и право
12Адвокатура
13Административное право
14Арбитражное процессуальное право
15Банковское право
16Государство и право
17Гражданское право и процесс
18Жилищное право
19Законодательство зарубежных стран
20Земельное право
21Конституционное право
22Конституционное право зарубежных стран
23Международное право
24Муниципальное право
25Налоговое право
26Римское право
27Семейное право
28Таможенное право
29Трудовое право
30Уголовное право и процесс
31Финансовое право
32Хозяйственное право
33Экологическое право
34Юриспруденция
 
35Иностранные языки
36Информатика, информационные технологии
37Базы данных
38Компьютерные сети
39Программирование
40Искусство и культура
41Краеведение
42Культурология
43Музыка
44История
45Биографии
46Историческая личность
47Литература
 
48Маркетинг и реклама
49Математика
50Медицина и здоровье
51Менеджмент
52Антикризисное управление
53Делопроизводство и документооборот
54Логистика
 
55Педагогика
56Политология
57Правоохранительные органы
58Криминалистика и криминология
59Прочее
60Психология
61Юридическая психология
 
62Радиоэлектроника
63Религия
 
64Сельское хозяйство и землепользование
65Социология
66Страхование
 
67Технологии
68Материаловедение
69Машиностроение
70Металлургия
71Транспорт
72Туризм
 
73Физика
74Физкультура и спорт
75Философия
 
76Химия
 
77Экология, охрана природы
78Экономика и финансы
79Анализ хозяйственной деятельности
80Банковское дело и кредитование
81Биржевое дело
82Бухгалтерский учет и аудит
83История экономических учений
84Международные отношения
85Предпринимательство, бизнес, микроэкономика
86Финансы
87Ценные бумаги и фондовый рынок
88Экономика предприятия
89Экономико-математическое моделирование
90Экономическая теория

 Анекдоты - это почти как рефераты, только короткие и смешные Следующий
И только владельцы айфонов ждут новых санкций с надеждой - может, запретят к ввозу новую модель? Тогда можно будет недурно сэкономить и не считать себя при этом нищебродами.
Anekdot.ru

Узнайте стоимость курсовой, диплома, реферата на заказ.

Обратите внимание, сочинение по культурологии "Аналіз трактування понять «культурного капіталу» та «культурних цінностей» відповідно до статтей: 1. П’єра Бурдье «Культурний капітал» 2. Раїси Кривальцевич «Культурна спадщина як система культурних цінностей»", также как и все другие рефераты, курсовые, дипломные и другие работы вы можете скачать бесплатно.

Смотрите также:


Банк рефератов - РефератБанк.ру
© РефератБанк, 2002 - 2016
Рейтинг@Mail.ru