Доклад: Визначення понять: сецесія, богема, декаданс - текст доклада. Скачать бесплатно.
Банк рефератов, курсовых и дипломных работ. Много и бесплатно. # | Правила оформления работ | Добавить в избранное
 
 
   
Меню Меню Меню Меню Меню
   
Napishem.com Napishem.com Napishem.com

Доклад

Визначення понять: сецесія, богема, декаданс

Банк рефератов / Культурология

Рубрики  Рубрики реферат банка

закрыть
Категория: Доклад
Язык доклада: Украинский
Прислал: Юля Крижевич
Дата создания: 27.02.2011
Дата добавления:   
 
Скачать
Microsoft Word, 111 kb, скачать бесплатно
Заказать
Узнать стоимость написания уникальной работы
Текст
Факты использования доклада

Узнайте стоимость написания уникальной работы

Богема (від франц. bohème, буквально - циганщина), широко поширене найменування середовища, найчастіше з художньої інтелігенції - акторів, музикантів, художників, літераторів, провідних безтурботний, безладний спосіб життя. Ідеалізоване зображення Б. дано в опері Джакомо Пуччіні тієї ж назви.
Циган по-французьки називають bohémiens - буквально «богемці», жителі Богемії, області на території нинішньої Чехії, де в Середні століття жило багато циган; таким чином, неприкаяна життя артистів порівнювалася з життям циган (крім того, чимало ромів самі були акторами, співаками і музикантами).
Термін з'явився у Франції в першій половині XIX століття і придбав велику популярність після появи збірки Анрі Мюрже «Сцени з життя боге-ми» (1849), а особливо знаменитих опер Пуччіні (1896) і Леонкавалло (1897) з однаковою назвою «Богема». Фундаментальний історико-соціологічна праця про французької літературної богеми (1964) належить Сесару Граньє.
Літературна енциклопедія
Богема - соціальна група, що грає і до цих пір значну роль в історії літератури. У середні століття цигани, народ бродячий, народ-ізгой, вважалися вихідцями з Богемії (Чехії). Б. - літературна циганщина в сенсі соціальної декласованість і матеріальну незабезпеченість. Слово Б. отримало свій початок у Франції, в епоху романтизму, коли воно було у великому ходу («Галантна богема» Жерара де Нерваля ; відомий вірш Т. Готьє «Aux vents capricieux qui soufflent de la Bohème »і т. д.; вираз це зустрічається неодноразово і у Ж. Занд (см.)) і остаточно зміцніло після виходу в світ книги Мюрже« Сцени з життя богеми »(послужила згодом лібрето для опери Пуччіні « Б. »). За соціальною своєю природою Б. - інтелігентний пролетаріат і тому, як широке соціальне явище, пов'язана власне з XIX і XX ст., Коли розгортається капіталізм пролетаризовані значні частини дрібної буржуазії як сільської, так і міської та зокрема провінційно-міський , вихідці з якої зосереджувалися у великій кількості в столицях, прямуючи в університети, в редакції журналів і газет, у видав-ництва, тимчасово або перманентно жебрачи, збираючись у кабачках, перебуваючи в більш-менш різкій опозиції до буржуазії; письменницька і художницька частина інтелігентного пролетаріату і складає Б. Пов'язана як широке соціальне явище з XIX і XX ст., Б. проте існувала і раніше. Вперше вона з'являється, очевидно, в Англії в кінці XVI і на початку XVII ст., Коли країна вже повертала на шлях капіталізму. Значна частина драматургів «шекспірівської» епохи були типовими богемці (Марло, Грін, Лодж, Піль), завсідниками кабачків («Білий кінь», «Сирена»), де дотепності, залицялися з повіями, влаштовували скандали, що закін-чувалися часом вбивствами (Марло був убитий в таверні під час бійки з-за повії). Грін, що дійшов до останніх меж падіння, в спеціальному памфлеті («На гріш мудрості, купленої ціною мільйона страждань») застерігав своїх колег від подібної ж долі. Богемці лондонських кабачків бути може послужили оригіналами для Шекспірівських образів: для Фальстафа, пістолі, Бардольфа, Німа (в «Генріху IV»). Приблизно в ту ж епоху тип письменника- богемця зустрічається і у Франції в особі Теофіля де Віо і особливо Франсуа де Війона, образи яких брало поспішив відродити Богемія XIX ст. Т. Готьє (у своїх «Гротеску»). Зустрічається цей тип пись-менника і в XVIII ст., Як бунтар проти аристократичного суспільства, як співак вакхічних оргій, в особі шведського поета Бельмана (див.) або німецького поета Гюнтера. Однак лише в XIX і XX ст. Б. стає більш значним соціально-літературним явищем. Ні в Англії, ні в Америці втім Б. не змогла скластися в більш-менш масове явище, тому що тут не було і значних кадрів інтелігентного пролетаріату, з огляду на малий значення дрібної буржуазії і більш потужного розвитку капіталізму. Класичною країною Б. довгий час була Франція. Тут вже в першій половині XIX ст. Б. кладе яскравий відбиток на художню літературу. Хоча В. Гюго (див.) і був поетом гол. обр. дрібної буржуазії, однак у підборі своїх центральних персонажів він часто орієнтувався саме на артистичну богему, протиставляючи її панівним класам («Собор паризької богоматері», «Людина, що сміється»). Присяжними поетами Б. в епоху романтизму були Т. Готьє, Жерар де Нерваль, О'Недді (див.), Борель (див.). Б. мала своє праве, буржуазне (Готьє) і ліве, радикальне крило (Нерваль, особливо Недди і Борель). Праве - було аполітично, фрондуючи втім проти соці-алізму; ліве - оспівувало республіку. Від буржуазної дійсності Б. йшла або в «чисте мистецтво» (Готьє), або у світ ірреальної мрії (Нерваль). В останні десятиліття XIX ст. Б. знову посіла чільне місце в літературі Франції. «Пісні жебраків» (Chants des gueux) Рішпена (див.), славили бродячих лицарів-поетів, які відреклися від міщанського суспільства, були одним з маніфестів, що сповіщає новий виступ Б. У її середовищі в 80-х рр.. зародився «символізм». Його батьківщиною був кабачок «Франциск I» на бульварі Сен-Мішель, де збиралися перші глашатаї символізму (Роліна, Гарокур, Ж. Мореас (див.), Ш. Моріс, Лоран Тальяд та ін). «Мистецтво для мистецтва», установка на підсвідоме, на "нерви", заперечення культури, устремління до середніх століть, містицизм і песимізм - такими були засади їх програми. Найбільший поет символізму - П. Верлен, типовий богемець, у своїх «Гротеску» (Grotesques) оспівав свою групу як справжній тип людини і поета. У своїй книзі «Символісти і декаденти» Г. Кан свідчить, що символісти взагалі орієнтувалися як на споживача - на «інтелігентний пролетаріат» (prolétaires intellectuels). У 80-х роках у міру швидкого розвитку капіталізму утворилися значні кадри інтелігентного пролетаріату і в Німеччині, активно виявляючись в літературі (А. Гольц, Шляф , Конраді та ін.) Ідеологічно вони коливалися між буржуазією і пролетаріатом, переходили від соціалізму до індивідуалізму (Шляф, «Das dritte Reich»), або до соціал-аристократизму (Гольц, «Sozialaristocraten»), або до ніцшеанства (Конраді, «Phrasen»). Стилістично вони були застрільниками натуралізму і особливо імпресіонізму (Гольц, Шляф). Часом у них позначалася певна установка на Б. (Шляф, «Die Suchenden»), і самі вони часом вдарялися в чисту Б. (Бірбаум, особливо П. Хіллі). Якщо покоління німецьких вісімдесятників швидше інтелігентний пролетаріат («Proletarier des Geistes», як висловився Конраді), то на початку XX ст. і в Німеччині можна говорити про Б. Як типова Б. виступав у своїх ранніх віршах Бехер, після війни став в ряди компартії, як і ряд інших зачинателів експресіонізму. З рядів Б. вийшов суспільно-літературний рух, який напередодні війни 1914-1918 і в роки німецької революції прокламував «революцію духу» і суспільні настрої відомі під назвою активізму. Аналогічні явища повторюються на початку XX ст. і в інших європейських країнах, напр. в Польщі, де виразником в літературі настроїв і сподівань, швидше втім інтелігентного пролетаріату, ніж Б., виступав С. Пшибишевський , автор романів «Сини землі» та «Діти сатани». З Б. пов'язане й таке характерне для міської капіталістичної культури XX ст. явище, як кабаре (див.). У нас Б. з'являється як соціально-літературна угруповання лише на початку XX ст. Перші футуристи (В. Маяковський, Бурлюк і ін.) виступали як виразники саме цієї групи, повторюючи деякі характерні її риси, як то: прагнення «епатувати» буржуа (жовті кофти, що імітують червоні жилети Т. Готьє), крайній індивідуалізм, установка на мистецтво для мистецтва. Після Жовтневої революції, приєднавшись до пролетаріату, котрий раніше лежав поза їх увагою, футуристи (В. Маяковський) зуміли зжити деякі свої колишні Б. риси, залишивши своїми спадкоємцями в цьому відношенні імажиністів - Шершеневича , Мариенгофа і що прилучився до них автора «Москви шинкарської» Єсеніна. Якщо в умовах буржуазного суспільства Б., що знаходилася до нього в опозиції, не стаючи проте на точку зору пролетаріату і соціалізму, представляла все ж явище до певної міри позитивне, то в рамках пролетарської і радянської громадськості Б. ставала явищем глибоко шкідливим і реакційним, розкладаючи літературне середовище своїм індивідуалізмом, своєї соціальної та моральної недисциплінованістю, своїм нерозумінням суспільно-організуючою функції мистецтва в умовах розгортається соціалістичної революції. Такі явища, як зрив у Б. деяких пролетарських і комсомольських поетів, мав деколи своїм наслідком добровільний відхід з життя, як зараження відомих громадських і літературних кіл «єсенінщини», як воцаріння моралі богеми з усіма їх негативними наслідками у середовищі слухачів літературного технікуму в Москві і т. п., викликали різкий протест з боку радянських громадських і літературних кіл, що вилився в організації мітингів, диспутів, присвячених цій темі злободенною і в ряді літературних документів. Історія літературою Б. ще не написана, так само як питання про «стиль» цієї соціальної групи не розроблений. Існують тільки деякі матеріали, що можуть стати в нагоді майбутньому історикові і літературознавця.
УСЕ:
Поняття «сецесія» обумовлює певний модернізм, навіть вважається початком модерну. Адже, на межі XIX-XX ст. у мистецтві всіх країн Європи з великою інтенсивністю поширився новий оригінальний художній напрям. Він отримав різні назви: “ар нуво”, “юґендстиль”, “ліберті-стиль”, “модерн”, “сецесіон”. Саме під впливом останнього, прийнятого в Австро-Угорщині терміну (в перекладі з німецької – “відокремлення”), на західних землях України в науковій літературі й широкому вжитку цей стиль традиційно називали “сецесія”. Проте є два абсолютно різнобічні тракту-вання цього слова:
Сецесія (право) — правний принцип. Вживається до певної територіальної чи національної одиниці, що намагається здійснити програму відокремлення від однієї держави на користь іншої, часто з метою утворення власної.
Сецесія (стиль) — стиль в мистецтві. Виник в Австрії, коли група художників у знак протесту проти офиційного академічного мистецтва вийшла з складу мюнхенської виставкової організації «Glaspalast». Сецесія — це розкол, розрив з традиціями класичного мистецтва попередніх поко-лінь. «У новому розумінні сецесія – не тільки орнаментально-декоративний стиль, це глобальний художній рух із визначеною ідейною програмою, який на зламі століть охопив майже всі види творчості, створив своєрідну інтегральну культуру”, – пише Юрій Бірюльов у монографії “Мистецтво львівської сецесії” (2005). Групу «Сецесія» очолював професор віденської академії мистецтв О. Вагнер. Його творчість пройшла через період неоренесансу, і він одним з перших підвів сецесію до індивідуалістичного (персонального) модерну. Талановитими послідовниками і виразниками ідей персонального модерну стали Ле Корбюз'є, Місвандер Рое і В. Гропіус. Завдяки їх зусиллям, в перші 15 років XX століття були розвинуті ідеї О. Вагнера, які потім були підхоплені багатьма представниками авангардистської архітектури. Серед них був архітектор віденської школи А. Лоос, американець Ф. Л. Райт, німець П. Беренс та інші.
Очевидно, що сецесія була бунтом проти наслідування минулих епох і шуканням нових форм. Виробила власну стилістику, для якої характерна перш за все хвиляста лінія, плоскі плями підмальовані гострим контуром, вертикалізм, асиметрія, стрункі лінії, пастельні кольори, магія якої полягає у змішуванні часопросторових координат, що фіксують оповідь то в прадавніх часах біблійних волхвів, то в одному епізоді з життя Рембо, а то навіть із проекцією у потойбіччя, а принципом такої фіксації і є «сецесія» — відокремлення чогось особливого з площини ординарного. Важливою заслугою був також зрив з багатою орнаментовкою а також розрив з ієрархією яка розмежовувала мистецтво на чисте і прикладне.
 
До головних орнаментів належали рослинні мотиви (лілії, берізки, тростини), квіти (троянди, будяк, осот, ірис, хризантема, менуфари) різні фантастичні комахи (бабки, метелики), різні чудовиська (химери, дракони), тварини (змії, лебеді, павині). Саме тоді, виникають багато цінних і гарних меблів, що мають часто великі декоративні і конструкційні переваги, проте нажаль незручні для користування; більшість однак меблів з'єднує в собі в гармонійний спосіб функції і форму; часто в комплекті зі всією внутрішністю; плоскість меблів пожвавлені були неодноразово інкрустаціями, оббивками, стикуванням різних гатунків деревини або полі-хромним живописом.
Для архітектурного стилю «сецесія» стало характерним використання вільно скомпонованого плаского декору рослинного або фігурального походження. Художники сецесії вважали архітектуру одним з видів мистецтва.
Літературна енциклопедія
Декаданс (Від франц. Decadence - занепад, руйнування) - стан культури, характерне для перехідних етапів, коли одна культурна формація заступає інша, і пов'язане з окремим типом світовідчуття. Його відрізняють загальна песимістична налаштованість, апокаліптичні передчуття, розчарування в суспільстві, ідеалах, і, як наслідок цього, звернення до внутр. світу людини, перевагу ірраціональних способів пізнання, інтерес до надприродного. Незмінно супутнє культурному зламу є руйнування традиції, що тягне за собою нестійкість морально-етичних норм, для Д. виражається не стільки в аморальності, скільки у надзвичайному розширенні сфери естетичного аж до повного поглинання етики. Разом з тим, що феномен Д. було б невірно тлумачити тільки в негативному аспекті. Поряд із зазначеними тенденціями йому властиве прагнення до екстремальної культурній практиці на межі освоєного і неадаптованого, мобілізація пошукової енергії, ставка на експеримент. Крім уже зазначених особливостей одна з найважливіших Д. - сприйняття сучасності, як культурного стану як піку, як найвищої точки, вершини, з якої можна оглядати всі минулі століття вмираючої культури. Т. о., Д. несе на собі печатку підбиття підсумків, осмислення результатів, плодів, принесених культурою, але в той же час це відчайдушна спроба культури побудувати щось цілком нове зі старого матеріалу. Не природа, не особистість, не навколишній світ надихають на творчість, а худож. твір, тобто щось, вже одного разу сприйняте кимось, пропущене через чоловіче. свідомість і як би «перестворити» іншою людиною.
У наш, час поняття «декаданс», як правило, пов'язують із особливим типом культури, що виникли на межі ХІХ – ХХ ст. Тут з-за малої часової дистанції можна простежити утопічну природудекадансу. У ньому вже криються паростки майбутнього: вся естетика модернізму сягає корінням у декадентську культуру, але побудована вона на іншій основі, ін принципи закладені в її основу, хоча і новизна її була сформульована у Д.
Радянська критична думка розглядала декадентство як загальне на-йменування кризових явищ європейської культури 2-ї половини XIX - початку XX ст., Позначених настроями безнадійності, неприйняття життя, тенденціями індивідуалізму. Складне й суперечливе явище, має джерелом кризу суспільної свідомості, розгубленість багатьох художників перед різкими соціальними антагонізмами дійсності. Відмова мистецтва від політичної і цивільних тим художники-декаденти вважали проявом і неодмінною умовою свободи творчості. Постійними темами є мотиви небуття і смерті, туга за духовними цінностям та ідеалам.
«Декаданс ... не стиль, навіть не протягом, а настрій і тема, які в рівній мірі фарбують і мистецтво, і філософську, наукову, релігійну, громадську думку», - Омрі Ронен…
Основним питанням позначення меж декаденства стає розрізнення його з символізмом. Відповідей існує досить багато, але панівних з них два, перший говорить про різні види цих течій у мистецтві, великим прихильником і винахідником його був Ж. Мореас, а другий - про неможливість їх поділу або відсутності необхідності в такої.
Позначення нового поняття або предмета закріплюється у міжнародній термінології на тій мові, на якій воно вперше було вжито і / або найбільш чітко розроблено і обгрунтовано. Франц. коріння слова «Д. » - очевидні. За однією з версій, його друге народження, тобто входження в ролі терміна в культурний ужиток, відноситься до 30-их рр. ХІХ ст., Термін Д. вжив Ніс - останній прихильник класицизму, по відношенню до Гюго та ін. романтиків. Але, закріплення терміна сталося дещо пізніше. У ХІХ ст. стала надзвичайно популярною ідея загальної деградації європ. націй. Вона обгрунтовувалася з самих різних теорій - біологічної, медичної , історичної , політичної. Адже, саме французькі автори стали найбільш активно доводити, що їх батьківщина зі своєю багато віковою історією і блискучою культурою прийшла до занепаду. Серед творів, що найбільш серйозно вплинули на увідомлення декадансу, слід назвати твори М. Родо «Про декаданс Франції» (1850) і Г. Рошфора "Французи періоду занепаду» (1866). В останній книзі наводилися псевдонаукові медичні дані, що доводили, ніби сучасники не просто виснажилися фізично, а й стали психічно нестійкими, тобто невротиками. Несподівано ця версія прищепилася, стійко увійшла до товариств, свідомість, і кінець ХІХ ст. пройшов під знаком Д. Але якщо на початку говорилося про занепад французів, потім про занепад окремих видів мистецтва, то поступово поняття набуло більш широкий зміст і описувало вже спільне культурне становище 1900 року, що вирізнялося неприйняттям цінностей Нового часу - раціональності, позитивізму, погляду на світ, атеїзму. . .
Ідея Д. була з ентузіазмом підхоплена творчими товариствами і в цьому середовищі отримала свою канонічну форму. Поклоніння Прекрасному в будь-яких його проявах завжди було типовим для людей мистецтва. Але тільки Д. зробив служіння красі головною життєвою метою і, крім того, розрізнив на своїх і чужих. Це була абсолютно особлива, майже дивна для незвичного ока краса. Складність її сприйняття стала однією зі складових почуття елітарності, такого характерного для декадентської естетики. Слід визнати, що декаденти аж ніяк не асоціювали прекрасне з культурними, традиційними канонами краси, як то: гармонія, симетрія, ясність, простота, доцільність. Почуття Краси для декадента багато в чому базувалося на глибинній суб'єктивності, потягу до ізольованості спостерігача, його внутрішньої відокремленості від світу. Звідси вимога знаковості, що відсилає не до повсякденної дійсності, а до таємничої надприродної реальності, до реальності міфу, містерії, мрії, до безодням. Другорядним каноном Прекрасного у вимірі Д. була штучність як знак творчого перетворення. Крім цього, Краса не могла бути пов'язана з утилітарністю, приземленою користю: витонченому смаку декадентів потрібно щось не тільки надприродне, а й надпобутової, вимкнений з кругообігу повсякденності. І, нарешті, існував ще один важливий аспект естетичний. сприйняття декадентів. Краще за все він визначається франц. словом «precieux», сенс к-якого можна передати і як вигадливе або навіть манірно, і як дорогоцінний, і, одночасно, як вишукане, витончене. Постійні спроби декадентів подолати навколишнє потворність через поклоніння незмінно вислизає красі призвели до цілком сознат. підміні культу культурою. Романтична ідея творчості як світської релігії стала осн. внутр. стрижнем Д., а створення нової реальності, яка існує за законами Прекрасного, - надзавданням.
Вікіпедія
Декаданс [франц. dekadence від лат. decadentia - падіння] - 1. Занепад, культурний регрес; спочатку використовувався як історичний термін для позначення культурних явищ Римської імперії к. II-IV ст. 2. Модерністський напрямок у мистецтві к. XIX - н. XX ст, що характеризуються прихильністю до некласичної естетики, витонченим естетизмом, індивідуалізмом, імморалізм. Його засновники виступили перш за все як противники старих течій мистецтва, головним чином, натуралізму і реалізму. Проголошені ними принципи мали спочатку суто формальний характер: декаденти вимагали створення нових форм у мистецтві, більш гнучких і більш відповідних ускладненого світовідчуттям сучасної людини.
К. Бальмонт в статті «Елементарні слова про символічну поезії» говорить про тріедіенстве декадансу, символізму та імпресіонізму, називаючи їх «психологічної лірикою», яка змінюється «у складових частинах, але завжди єдина у своїй сутності. Насправді, ці три течії то йдуть паралельно, то розходяться, то зливаються в один потік, але, в усякому разі, вони прагнуть в одному напрямку, і між ними немає того відмінності, яке існує між водами річки і водами океану ». Він характеризує декадента як витонченого художника, «що гине в силу своєї витонченості», існуючого на зміни двох періодів «одного закінченого, іншого ще не народилися». Тому декаденти розвінчують все старе, віджиле, шукають нових форм, нових смислів, але не можуть їх знайти, так як дорослі на старому грунті.
Ф. Сологуб називає декадентство методом для розрізнення символу, художньою формою для символістського змісту, «світогляду»: «декаденство є найкраще, бути може єдине, знаряддя свідомого символізму».
Російські символісти другої хвилі (младосимволісти) визначали різницю між декадансом і символізмом світоглядно: декадентство суб'єктивно, а символізм долає індивідуалістичну відокремленого естетства над особистісній правди соборності.
Те, що називають «стилем декадансу», писав Готьє, «є не що інше, як мистецтво, яке прийшло до такого ступеня крайнього зрілості, яку викликають своїм косим сонцем старіючі цивілізації». Омрі Ронен взагалі виводить декаданс за рамки течії в мистецтві і навіть самого мистецтва: «декаданс знайшов художнє втілення своєї тематики в різних стилях: у символізмі, в поетиці парнасців, в пізньому романтизмі -" вікторіанському "в Англії," бідермаєр "у Середній Європі, і в пізньому реалізмі - натуралізмі. Декаданс, таким чином, був не стилем і навіть не літературною течією, а настроєм і темою, які в рівній мірі фарбували і мистецтво, і наукову, філософську, релігійну та суспільну думку свого часу ».
Іноді термін «занепад» вживався також в біологічному сенсі, означаючи патологічні ознаки психо-фізичного виродження в галузі культури (М. Нордау та ін.) З соціологічної точки зору термін декадентство застосуємо для позначення проявів соціально-психологічного комплексу, властивого кожному суспільного класу, що знаходиться в стадії занепаду, особливо ж низхідному панівному класу, разом з яким приходить в занепад ціла система суспільних відносин (Плеханов «Мистецтво та громадське життя»). «Виродження» стало модним слівцем епохи. Лікар Нордау висловився проти нього за гігієнічних міркувань. Зате психотевраперт Ніцше відзначив, що не тільки актуальна «горезвісна боротьба за існування», але і поява народження слабких, а тому більш витончених і сприйнятливих натур сприяє облагородженню людини і кожному руху вперед («Людське, занадто людське»).
У XIX столітті європейська і особливо французька література була названа декадансом спочатку вороже налаштованими критиками, а потім цей термін був використаний і самими авторами. Даний термін відносився до авторів кінця XIX століття, які були пов'язані з рухами символізму і естетизму і які також поєднували у своїй творчості елементи більш ран-нього руху романтизму з його дещо наївним поглядом на природу. Деякі з цих авторів перебували під впливом традиції готичного роману та поезії і прози Едгара Аллана По.
Ідея декадансу сходить до XVIII століття, до Монтеск'є, а далі, після Дезіре Нізара - французького письменника і критика (фр. Désiré Nisard) - вона була підхоплена критиками як термін для образи Віктора Гюго і романтизму в цілому. Більш пізніше покоління письменників-романтиків, як наприклад Теофіль Готьє і Шарль Бодлер, використовували це слово як знак пошани, як символ заперечення того, що вони вважали «банальним прогресом». У 1880-х роках група французьких письменників називала себе декадентами. У Британії головною фігурою декадансу був Оскар Уайльд.
Як літературний рух декаданс - це перехідний етап між романтизмом і модернізмом.
Характерними рисами декадентства зазвичай вважаються: суб'єктивізм, індивідуалізм, аморалізм, відхід від громадськості, taedium vitae і т. п., що проявляється в мистецтві відповідною тематикою, відривом від реальності, поетикою мистецтва для мистецтва, естетизмом, падінням цінності змісту, переважанням форми, технічних хитрувань, зовнішніх ефектів, стилізації і т. д. Прикладом у минулому можна назвати епоху падіння Римської імперії і ін.
Найбільш яскравими представниками декадентства в західній культурі були Оскар Уайльд, Ш. Бодлер, Марія Кореллі, П. Верлен, Метерлінк, Гюисманс, Станіслав Пшибишевський та ін До групи російських декадентів так званого «старшого покоління» в 1880-х - 1890-х рр. . входили такі поети і белетристи, як Бальмонт, А. Добролюбов, Коневской, Ф. Сологуб, Мережковський, Зінаїда Гіппіус, а також «ранній» Брюсов.
1Архитектура и строительство
2Астрономия, авиация, космонавтика
 
3Безопасность жизнедеятельности
4Биология
 
5Военная кафедра, гражданская оборона
 
6География, экономическая география
7Геология и геодезия
8Государственное регулирование и налоги
 
9Естествознание
 
10Журналистика
 
11Законодательство и право
12Адвокатура
13Административное право
14Арбитражное процессуальное право
15Банковское право
16Государство и право
17Гражданское право и процесс
18Жилищное право
19Законодательство зарубежных стран
20Земельное право
21Конституционное право
22Конституционное право зарубежных стран
23Международное право
24Муниципальное право
25Налоговое право
26Римское право
27Семейное право
28Таможенное право
29Трудовое право
30Уголовное право и процесс
31Финансовое право
32Хозяйственное право
33Экологическое право
34Юриспруденция
 
35Иностранные языки
36Информатика, информационные технологии
37Базы данных
38Компьютерные сети
39Программирование
40Искусство и культура
41Краеведение
42Культурология
43Музыка
44История
45Биографии
46Историческая личность
47Литература
 
48Маркетинг и реклама
49Математика
50Медицина и здоровье
51Менеджмент
52Антикризисное управление
53Делопроизводство и документооборот
54Логистика
 
55Педагогика
56Политология
57Правоохранительные органы
58Криминалистика и криминология
59Прочее
60Психология
61Юридическая психология
 
62Радиоэлектроника
63Религия
 
64Сельское хозяйство и землепользование
65Социология
66Страхование
 
67Технологии
68Материаловедение
69Машиностроение
70Металлургия
71Транспорт
72Туризм
 
73Физика
74Физкультура и спорт
75Философия
 
76Химия
 
77Экология, охрана природы
78Экономика и финансы
79Анализ хозяйственной деятельности
80Банковское дело и кредитование
81Биржевое дело
82Бухгалтерский учет и аудит
83История экономических учений
84Международные отношения
85Предпринимательство, бизнес, микроэкономика
86Финансы
87Ценные бумаги и фондовый рынок
88Экономика предприятия
89Экономико-математическое моделирование
90Экономическая теория

 Анекдоты - это почти как рефераты, только короткие и смешные Следующий
- Изя, у вас чай есть?
- Нет.
- А кофе?
- Чай есть.
Anekdot.ru

Узнайте стоимость курсовой, диплома, реферата на заказ.

Банк рефератов - РефератБанк.ру
© РефератБанк, 2002 - 2016
Рейтинг@Mail.ru