Контрольная: Экономическая теория - текст контрольной. Скачать бесплатно.
Банк рефератов, курсовых и дипломных работ. Много и бесплатно. # | Правила оформления работ | Добавить в избранное
 
 
   
Меню Меню Меню Меню Меню
   
Napishem.com Napishem.com Napishem.com

Контрольная

Экономическая теория

Банк рефератов / Экономика и финансы

Рубрики  Рубрики реферат банка

закрыть
Категория: Контрольная работа
Язык контрольной: Украинский
Прислал: Березовская В.А.
Дата создания: 23.11.2010
Дата добавления:   
 
Скачать
Microsoft Word, 128 kb, скачать бесплатно
Заказать
Узнать стоимость написания уникальной работы
Текст
Факты использования контрольной

Узнайте стоимость написания уникальной работы

Варіант №2
1.     Що таке матеріальні потреби та економічні ресурси і яке співвідношення між ними?
2.     Перелічіть риси, властиві біржовому товару?
3.     Які властивості товару і чим він відрізняється від продукту?
4.     Розкрийте особливості основних етапів розвитку світового господарства?
5.     За рік вироблено предметів на 500 млн. г. од. Засобів виробництва на 8 млн. г. од 25% об’єму засобів виробництва належить до розширення виробництва. Знайти кількість національного прибутку?
 
1.     Що таке матеріальні потреби та економічні ресурси і яке співвідношення між ними?
Життя суспільства потребує задоволення його матеріальних потреб, тобто товарів і послуг. Серед них виділяють предмети першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло) і предмети розкоші (дорогоцінні прикраси, власні засоби пересування). Закономірно, що з розвитком економіки те, що колись було предметом розкоші, стає необхідністю. Саме таку метаморфозу здійснили радіоприймачі, телевізори, відеомагнітофони, комп'ютери та багато інших товарів. Важливою закономірністю є те, що з розвитком суспільства роль послуг у задоволенні потреб людей випереджає споживання матеріальних благ. І це зрозуміло, адже споживання, наприклад, продуктів харчування має певні межі. Людина не може з'їсти більше, ніж дозволяє її шлунок. Певні межі має й споживання одягу, забезпечення житлом. А ось потреби людини в освіті весь час зростають. Те саме можна сказати про культурні запити (телебачення, кіно, книги, журнали, газети), потреби в охороні здоров'я та багатьох інших послугах. Саме це й визначає більш швидкий розвиток сфери послуг порівняно з матеріальним виробництвом. Нарешті, важливо підкреслити, що потреби суспільства безмежні, а отже, повністю задовольнити потреби і суспільства в цілому, і окремих індивідів чи інституцій неможливо. Справа в тому, що потреби зростають і примножуються, задоволення однієї з них породжує іншу. Для створення матеріальних благ і послуг необхідні певні економічні ресурси. Економічні ресурси — це природні багатства, що є сировиною для виробництва товарів і послуг, та люди, які за допомогою різних засобів праці переробляють сировину, виготовляють продукцію. Економічні ресурси мають таку структуру. Передусім це матеріальні ресурси — земля або сировинні матеріали і капітал, тобто те, за допомогою чого переробляється сировина чи обробляється земля і виробляються товари. Це означає, що крім споживчих товарів існують інвестиційні, тобто такі, які забезпечують розвиток виробництва (засоби виробництва). Окремою важливою частиною ресурсів є людські ресурси, тобто праця людей та їхні підприємницькі здібності. Праця — це фізичні та розумові здібності людини, за допомогою яких вона приводить у дію засоби виробництва. Підприємницькі здібності займають особливе місце у понятті «людські ресурси». Адже саме підприємець поєднує матеріальні ресурси з працею людей, організує виробництво товарів і послуг. До того ж саме він приймає рішення щодо організації та вдосконалення виробництва, виявляє новаторство, впроваджуючи нові техніку і технологію, організацію виробництва. Приймаючи рішення, підприємець неминуче ризикує, прагнучи одержати більший прибуток.Усі економічні ресурси, тобто чинники виробництва, мають одну головну властивість — вони рідкісні й існують в обмеженій кількості. Орні землі, корисні копалини, устаткування, робоча сила завжди певною мірою обмежені або рідкісні. Звідси реальна суперечність економіки: у той час як потреби суспільства безмежні, економічні ресурси, за допомогою яких виробляються товари і послуги для задоволення потреб, обмежені й рідкісні. Покликання економічної науки полягає в тому, щоб забезпечити найкраще, найефективніше використання виробничих ресурсів з метою задоволення багатоманітних матеріальних потреб суспільства, що швидко зростають, усіх його індивідів та інституцій. Саме тому предметом науки економікс, як її прийнято називати на Заході, є ефективне застосування того, що має у своєму розпорядженні суспільство, найраціональніше використання ресурсів. «Економікс — пишуть автори відомого підручника, — це дослідження поведінки людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів... Економікс досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини». Економічна ефективність вимірюється співвідношенням використаних ресурсів та ефективним результатом, тобто співвідношенням «витрати— випуск». Чим більше одержано продукції на одиницю ресурсів, тим вища ефективність економіки. Проте ця залежність не така вже й проста. Обмеженість ресурсів неминуче зумовлює за інших однакових умов обмеженість випуску продукції. Однак людина, наприклад, може посіяти ті культури і там, де для них кращі умови, і домогтися набагато кращих результатів. Вона може застосувати більш ефективні сучасні технології, що також забезпечить зростання кінцевого результату, ефективності виробництва. Важливим показником ефективного використання людських ресурсів є забезпечення повної зайнятості працездатного населення. У колишньому Радянському Союзі при формальній повній зайнятості населення у виробництві фактично існувало приховане безробіття, коли люди рахувались на роботі, але потенціал їхньої праці використовувався далеко не повно, що знаходило вираження у значно нижчій продуктивності праці порівняно з розвиненими країнами світу. Або такий факт. Україна виробляє мало енергоресурсів, особливо нафти й газу, і змушена закуповувати їх в інших країнах, передусім у Росії. Закуплені за високими світовими цінами енергоресурси до того ж неефективно використовуються. Наприклад, Франція споживає 30 млрд. м3 газу, тобто втричі менше, ніж Україна, але при цьому виробляє продукції у 5 разів більше. Сьогодні весь світ широко використовує енергозберігаючі технології, послідовно проводить режим ефективного використання газу, чого в Україні немає. Ефективне використання ресурсів — це дійовий чинник не тільки зменшення витрат валюти на закупівлю енергоресурсів, зовнішньоекономічної незалежності країни, а й виходу її на передові позиції сучасної енергозберігаючої технології. Усе це засвідчує, що економікс — суспільна наука, наука про ефективність використання рідкісних та обмежених ресурсів в інтересах найповнішого, максимального задоволення безмежних потреб суспільства. Такий підхід до визначення предмета економічної теорії є обґрунтований та істотний, оскільки забезпечує розв'язання докорінних проблем життєдіяльності суспільства. Однак він реалістичний і дійовий для суспільства, яке вже сформувалось і розвивається на прогресивних економічних та політичних засадах. Як ми вже зауважували, проблема ефективного використання ресурсів безпосередньо стосується і України, яка йде шляхом глибоких реформацій до утвердження ринкової економіки. Водночас не можна не бачити, що для здійснення соціально-економічних перетворень слід чітко уявляти, які сторони суспільства і в яких напрямах мають перебудовуватися. Тут потрібне набагато повніше розуміння структури економіки країни і суспільства в цілому. З цього погляду вкрай важливо розкрити сутність і основні риси методологічного підходу до визначення предмета економічної теорії. Продуктивні сили і виробничі відносини суспільства. Класична методологія виходить з того, що суспільство і його економіка мають складну структуру. Вона включає продуктивні сили, виробничі відносини і надбудову. Ці елементи глибоко взаємозалежні та взаємодіють. Розкривши складові елементи суспільства та його економіки, можна визначити предмет економічної теорії. Особисті та матеріально-речові чинники виробництва у своїй сукупності та взаємодії становлять продуктивні сили суспільства. Це означає, що «кістково-мускульна система» (виробниче устаткування), «судинна система» (транспорт, трубопроводи), енергетична й інформаційна системи, виробнича і соціальна інфраструктура, нарешті, багатомільйонна та багатогранна за своєю спеціалізацією та кваліфікацією робоча сила в сукупності становлять продуктивні сили суспільства. Зміст продуктивних сил не можна спрощувати. їхній розвиток характеризує ступінь оволодіння людиною силами і явищами природи. Рівень розвитку продуктивних сил знаходить вираження у продуктивності суспільної праці, яка означає збільшення маси одержаного продукту порівняно з витратами праці на його виготовлення. Ось чому рівень розвитку продуктивних сил, продуктивності суспільної праці є важливим критерієм і показником суспільного прогресу. Розвиток продуктивних сил — це єдиний процес історичного розвитку людства. Кожний новий ступінь суспільного прогресу, спираючись на досягнення попереднього етапу, підносить продуктивні сили на новий більш високий рівень розвитку. Саме продуктивні сили втілюють у собі загальнолюдські цінності, які характеризують наступність, спадкоємність у суспільному розвитку. Продуктивні сили, відбиваючи ставлення людини, суспільства до природи, характеризують важливий, але лише один бік суспільного виробництва. Адже продуктивні сили, ставлення людини до природи опосередковуються відносинами між людьми. А це означає, що продуктивні сили завжди мають певну суспільну форму, яку утворюють відносини між людьми в процесі виробництва, тобто виробничі відносини. Люди виробляють життєві блага не ізольовано, не поодинці, а співпрацюючи у процесі виробництва. Тому виробничі відносини — це друга органічна складова суспільного виробництва. Виробничі відносини мають складну структуру. Передусім це єдність організаційно-економічних і соціально-економічних відносин. Організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. Тривалий час виробничі відносини зводилися виключно до соціально-економічних. Це було пов'язано з пануванням методології, яка ґрунтувалася на ігноруванні загального, загальнолюдського і абсолютизації особливого, класового, специфічного. Однобічність у трактуванні виробничих відносин і звужене розуміння їх не могли не призвести до негативних наслідків. Відомо, що усуспільнення виробництва на основі поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва охоплює не тільки розвиток продуктивних сил, технологічного способу виробництва, а й форми організації виробництва і праці, систему відносин спільної праці та взаємного обміну діяльністю у самому процесі виробництва. Організаційно-економічні відносини і форми характеризують власне процес виробництва, комбінацію чинників виробництва незалежно від соціально-економічної форми виробництва. Ці відносини є тим загальним, що властиве різним способам виробництва і, як і продуктивні сили, забезпечують наступність і спадкоємність у розвитку економіки і суспільства в цілому. Соціально-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу присвоєння ними засобів і результатів виробництва, суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Ядром соціально-економічних відносин є відносини власності на засоби виробництва. Вони визначають характер економічних відносин між людьми в процесі виробництва, форми розподілу суспільного продукту, його обміну і споживання. Організаційно-економічні відносини і форми, спеціалізація і кооперація праці, концентрація виробництва нерозривно пов'язані з соціально-економічними відносинами, з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання як з відносинами присвоєння засобів і результатів виробництва. У сукупності вони являють собою діалектичну єдність, яка нерідко виступає в одних категоріях і поняттях. Саме це було підставою для ототожнення організаційно-економічних та соціально-економічних відносин, для зведення економічної системи до сукупності соціально-економічних відносин. Дійсно соціально-економічним відносинам належить визначальна роль у характеристиці економічної системи. Здавалося б, що такий підхід методологічно виправданий. Однак досвід показує, що обмеження сфери виробничих відносин їхнім соціально-економічним аспектом, хоча й головним і визначальним, не виявляє структури економіки повною мірою і до того ж призводить до надмірної ідеологізації виробничих відносин. Внаслідок цього ігнорується загальний характер організаційно-економічних відносин і форм, спільність їх для різних способів виробництва. Багато їхніх елементів необґрунтовано відносилось до специфічних соціально-економічних відносин і форм, що спричиняло помилкові висновки у теорії та невиправдані дії на практиці. Усе це наочно засвідчує, наскільки важливо розкривати структуру виробничих відносин як єдність організаційно-економічних та соціально-економічних відносин і форм, адже система виробничих відносин визначає економічний лад суспільства на певному етапі розвитку. Соціально-економічні відносини — це суспільна форма розвитку продуктивних сил, які визначають їх стимули і характер розвитку. Сукупність виробничих відносин є базисом, який визначає надбудову суспільства, що виступає у вигляді політичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних та інших суспільних відносин та інституцій, що їм відповідають. Надбудова — це не пасивний елемент. Вона справляє активний зворотний вплив і на базис (виробничі відносини), і на продуктивні сили суспільства. Особливо це стосується такого елемента надбудови, як держава. Отже, за класичним, у тому числі марксистським підходом, предметом економічної теорії є дослідження виробничих відносин у тісній взаємодії з продуктивними силами та надбудовою, передусім з економічною роллю держави.
 
2.     Перелічіть риси, властиві біржовому товару?
Визначальним чинником при стандартизації якості біржового товару є введення базового сорту як єдиної міри. Вона є тим критерієм, за яким дають якісну характеристику аналогічного товару. За базовий сорт беруть найбільш поширений вид продукції цього ринку. Так, у США тверда червона озима пшениця є базовою щодо інших типів. У свою чергу, вона має п'ять класів, з яких другий є сортом, що котується, від якого через коефіцієнти визначають ціну інших. Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна і купити, і продати — він цілком ліквідний. Перш ніж потрапити до споживача, біржовий товар багато разів переходить з рук у руки. Це зумовлено тим, що на біржі обертається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на його поставку. Котирувальна ціна є типовою біржовою ціною, що встановлюється біржею за реальною оцінкою стану кон'юнктури ринку. Вона є ціною рівноваги попиту і пропозиції цього товару, встановлюється експертним шляхом на певний строк або дату і є орієнтиром для продавців і покупців при здійсненні угод. Котирувальні ціни визначає вибірний орган біржі — котирувальна комісія. Котирування цін здійснюється двома способами — реєстрацією фактичних цін попиту, пропозиції та угод, а також виведенням типової, тобто власне котирувальної ціни або довідкової ціни котирувальної комісії. Виходячи з кон'юнктури ринку цього дня щодо певного товару, за великої кількості угод типову ціну обчислюють як середню ціну угод, оскільки відповідно до закону великих чисел відхилення будуть взаємно компенсуватися. Визначення типової ціни за малою кількістю угод — складний процес, що потребує високої компетенції котирувальної комісії. Кон'юнктуру ринку визначають на основі трьох його характеристик: співвідношення попиту та пропозиції; тенденції руху цін протягом біржового дня; кількості здійснених угод.
 
3. Які властивості товару і чим він відрізняється від продукту?
Товар можна розглядати з боку його якості, що відображає корисні властивості товару, і кількості, що характеризує його суспільну міру. Відповідно до цього одна властивість товару полягає в здатності його задовольняти яку-небудь соціально-економічну потребу людини, друга - обмінюватися в певних пропорціях на інші товари. Корисність речі-товару, завдяки якій вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, робить її споживною вартістю, причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Але не всяка корисна річ, яка має суспільну споживну вартість, є товаром. Споживна вартість є об'єктом дослідження економічної теорії тоді, коли вона створюється як суспільна споживна вартість для обміну. І в цій якості вона вже стає речовим носієм мінової вартості, економічних відносин.
Якість товару, що є також однією з вимог до біржового товару, в угоді визначають за стандартами і технічними умовами, умовами договору, попереднім оглядом, а також за зразками.
Товар — це форма продукту праці, який має свої характерні риси. Передусім це продукт праці, призначений не для власного споживання, а для обміну, продажу. Товар має дві властивості. Насамперед він має здатність задовольняти певну потребу, тобто бути споживною вартістю. Оскільки це не власна потреба виробника, а потреба суспільства, то й споживна вартість стає суспільною. Здатність задовольняти суспільні потреби, інакше кажучи, суспільна споживна вартість — необхідна умова перетворення продукту праці на товар. Лише за цих умов він може бути проданий, реалізований. Споживні вартості утворюють речовий зміст багатства незалежно від його суспільної форми. З боку економічної теорії споживна вартість товару не має нічого загадкового. Вона не є предметом економічної теорії. Це предмет особливої науки — товарознавства. Водночас не можна не бачити, що споживна вартість має важливе значення для визначення економічних форм. І тому економічна теорія не може бути байдужою до споживної вартості, а тим більше до якості продукції. З іншого боку, продукт праці стає товаром, коли він має таку рису, як здатність обмінюватися на інші товари. Інакше кажучи, коли він мас мінову вартість. Як споживні вартості товари занадто різні та непорівнянні. Хліб і автомобіль задовольняють дуже різні потреби. Мінова вартість становить головну загадку товару, адже вона робить товари порівнянними, однорідними. На перший погляд, мінова вартість як кількісне співвідношення різних речей стає чимось випадковим, постійно змінюваним залежно від місця і часу, оскільки зіставляються незрівнянні між собою за своїми природними властивостями речі. Стає незрозумілим, чому визначена кількість одного товару обмінюється на визначену кількість іншого. Ця загадка мінової вартості, а насправді суперечність між споживною та міновою вартістю, вирішується зведенням різних речей до певної єдності, що робить ці речі кількісно порівнянними. Як мінові вартості товари є продуктами праці. У процесі обміну відбувається абстрагування від споживних вартостей, від певної їхньої корисності. Це вже не стіл, не дім, не будь-яка інша корисна річ. Усі властивості речей, що сприймаються чуттєво, ніби згасають в обміні. Вони виступають лише як продукти праці. Однаковість товарів як продуктів праці означає і однаковість самої праці. Це є зведенням усіх видів праці до однакової людської праці, до абстрактної праці, до людської праці взагалі. Отже, однаковість усіх речей полягає лише в тому, що на виробництво їх витрачена робоча сила людини, людська праця взагалі, що вони, будучи втіленням суспільної праці, виступають як вартості. Отже, за міновою вартістю як пропорцією, в якій обмінюється певна кількість одного товару на певну кількість іншого, за видимою випадковістю цих кількісних співвідношень приховується їхня справжня сутність — вартість. Пізнання йде від зовнішньої видимості — мінової вартості товарів до праці, до того, що всі товари є продуктами праці, а від праці — до вартості як суспільної субстанції товарів, як втілення однакової людської праці — абстрактної праці. Це витрати робочої сили безвідносно до форми цих витрат як праці взагалі — витрати нервів, м'язів тощо. Абстрактна праця виражає однаковість та єдність праці всіх товаровиробників: праця кожного з них хоч і є приватною та індивідуальною, але у вартості вона виражається як частка суспільної вартості. Отже, ці дві сторони продукту праці — споживна вартість та вартість — визначають, що цей продукт праці є товар. Між цими сторонами є суперечність. Так, вади споживної вартості, низька якість товару приходять у суперечність з його вартістю, що неминуче відбивається на процесі реалізації товару. Може бути й таке, що якість товару висока, але в ньому втілено дуже багато праці і товар занадто дорогий, а це також не сприяє успішній реалізації. Вирішення цієї суперечності досягається забезпеченням оптимальної, економічно доцільної відповідності між споживною вартістю і вартістю. Величина вартості та суспільно необхідна праця. Оскільки кожний товар має вартість, це означає, що в ньому матеріалізована абстрактна людська праця. Звідси випливає, що визначення величини вартості — це вимір кількості витрат абстрактної праці, тієї субстанції, яка створює вартість. Проте не будь-які витрати абстрактної праці визначають вартість. У такому разі конче необхідним було б прагнення вкладати більше абстрактної праці, щоб володіти більшою вартістю. Насправді ж величина вартості визначається суспільно необхідними витратами абстрактної праці, оскільки індивідуальна праця може бути визнана вираженням суспільної праці за тієї умови, що вона є суспільно необхідною працею. Ця категорія означає не лише те, що створений товар задовольняє суспільні потреби, а й передусім те, що на його створення витрачено суспільно необхідний робочий час, тобто робочий час, потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості за суспільно нормальних умов виробництва та за середнього рівня вмілості та інтенсивності праці. Величина вартості — це не раз і назавжди дана, а змінювана величина. Вона прямо пропорційна кількості витраченої суспільно необхідної праці та обернено пропорційна продуктивності праці, втіленої в товарі. Чим більше в товарі втілено суспільно необхідної абстрактної праці, тим більша величина його вартості. Проте кількість втіленої в товарі праці, в свою чергу, визначається рівнем продуктивної сили праці. Чим вищий цей рівень, тим менше праці уречевлюється в одиниці товару. 1 навпаки, чим нижчий рівень продуктивності праці, тим більше її уречевлюється в товарі. Продуктивна сила праці визначається різноманітними обставинами: а) середнім ступенем майстерності робітника; б) рівнем розвитку науки та ступенем її технологічного використання; в) суспільною організацією виробничого процесу; г) розмірами та ефективністю засобів виробництва; д) природними умовами. Всі ці чинники, які визначають рівень продуктивності праці, є величинами змінними, адже вони змінюються разом з розвитком суспільства, їхня роль у різні епохи різна. Наприклад, одна річ, коли наука могла досягти багато, але її технологічне використання було обмежене, і зовсім інша, коли відбувся промисловий переворот і почало швидко розвиватися промислове виробництво і, зрештою, як уже зазначалося, зростала роль науки та її технологічне використання в умовах НТП. Змінюється рівень освіти і професійної кваліфікації робітників, удосконалюються форми організації виробництва та праці, втілюються нові технологічні засоби виробництва тощо. Все це зумовлює зростання продуктивності праці, а отже, зменшення суспільно необхідних витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції. Однак, як свідчить історичний досвід, поряд з чинниками, що зумовлюють зниження вартості товару, діють важливі чинники, які стримують цю закономірність та спричинюють підвищення вартості продукції, що знаходить своє вираження у підвищенні цін. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Праця товаровиробника, яка втілюється в товарі, мас двоїстий характер. Саме це визначає характер праці. З одного боку, це конкретна праця, яка характеризується такими ознаками: по-перше, це корисна праця, яка створює споживну вартість; по-друге, вона виробляє якісно визначену споживну вартість як вираження суспільного поділу праці, спеціалізації виробників на виробництві окремих товарів. Суспільний поділ праці, як уже підкреслювалось, — одна з головних умов існування товарного виробництва. Конкретна праця свідчить, що цей виробник виконує певні конкретні операції, використовує певні засоби праці та матеріал, а отже, виготовляє саме цю, а не іншу річ. Коли це токар, то він має справу з верстатом, заготовками металу, обробляє їх, надає їм певної форми, виготовляє певну деталь. Будівельник має справу з цеглою, цементним розчином та іншими будівельними матеріалами та знаряддями і виконує операції, які суттєво відрізняються від операцій токаря. Це свідчить, що конкретна праця є різноякісною з усіх компонентів (і операцій, і матеріалів та засобів праці). Конкретна праця створює різні споживні вартості. З іншого боку, як уже зазначалося, незалежно від конкретних форм існує абстрактна праця, тобто праця взагалі як певна частина суспільної праці, яка виявляється в процесі обміну, на ринку як мінова вартість. Абстрактна праця створює вартість товару. Це втілення в товарі праці взагалі безвідносно до її конкретного виду. Абстрактна праця — це не просто суспільна праця, а суспільна праця особливого роду. Вона полягає в тому, що її дійсно суспільна природа в процесі виробництва є прихованою, а відчуження виробника робить її нібито приватною, індивідуальною. 1 лише на ринку в процесі обміну виявляється суспільний характер праці. Остання створює не просто продукт, а товар, призначений для задоволення потреб інших людей, який втілює в собі абстрактну працю, вартість. Абстрактна праця — це історична категорія, її не було в первіснообщинному суспільстві, де панувало натуральне виробництво. Абстрактна праця, яка створює вартість, — неспецифічна суспільна форма праці, що присутня лише в товарному виробництві. Це форма виробничих відносин відокремлених виробників. У зв'язку з цим і вироблена ними вартість — не природна, а суспільна властивість товару. Вона свідчить, що в товарі втілена суспільна абстрактна праця і вона виступає формою взаємодії відокремлених товаровиробників, формою виробничих відносин між ними. Через це вартість є соціально-економічною категорією, суспільними відносинами, які приховані під речовою оболонкою. В цьому відношенні у вартості немає і грана речовини природи, це суспільні відносини між людьми, які виявляються, як і суспільна праця, в процесі обміну, на ринку при реалізації товарів.
 
4.     Розкрийте особливості основних етапів розвитку світового господарства?
Поняття світового господарства Світове, або всесвітнє, господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн - міжнародних економічних відносин. У сучасних умовах економічна замкнутість національних господарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік, підвищення ролі зовнішніх факторів у процесі відтворення в тій чи іншій країні стала загальною. Таким чином, поняття світового господарства не можна зводити до простої суми національних економік. Не меншою мірою його суть визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперації, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами. Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Важливими елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний кредит, світова торгівля, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. В цій системі всі її елементи тісно пов'язані, взаємно переплетені і впливають один на одного. Отже, міжнародні економічні відносини обслуговують взаємодію національних економік, що входять у світове господарство, і тим самим забезпечують його цілісність. Міжнародні економічні відносини, що визначають суть світового господарства, похідні і залежать від економічних відносин, Що складаються на національних рівнях. Вони не тільки визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у різних національних господарствах, а й обумовлюються особливостями економічної політики. Наприклад, зміни конкурентності на світовому ринку товарів якої-не-будь країни, пов'язані з підвищенням або пониженням курсу її валюти, переведенням капіталу в держави з більш пільговим податковим законодавством, відхиленням товаропотоків, викликаних митними бар'єрами, багато в чому визначаються кредитно-грошовою, фінансовою і податковою політикою на національному рівні. Основні етапи розвитку світового господарства.
Світове господарство склалося на початку XX ст. у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного включення економік у загальну систему світових господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва. Історично первинною формою міжнародних економічних відносин була світова торгівля. Ця форма переважала в епоху капіталізму вільної конкуренції. Процес формування світового ринку одержав новий імпульс після створення в середині XIX ст. у провідних країнах великої фабрично-заводської індустрії, яка вже не могла існувати без світового збуту. У міру розвитку масового виробництва світовий ринок став переростати у світове господарство, що означало висування на перший план, замість переважно торгових відносин, виробничих зв'язків, в основі яких лежав вивіз капіталу. Наприкінці XIX ст. в епоху формування крупних монополістичних об'єднань цей процес в основному завершився. Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, встановлення довготривалих торгових, виробничих і фінансових зв'язків між різними країнами означали кінець національної відособленості хоча б у галузі економіки.
У XX ст. й особливо після Другої світової війни процес включення національних економік у світове господарство став розвиватися в таких, зокрема, напрямах, як повсюдне послаблення митних і адміністративних бар'єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили; посилення тенденції до інтеграції національних господарств в окремих регіонах; розширення масштабів і видів діяльності транснаціональних корпорацій та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну; підвищення ролі міжнародних валютно-кредитних, фінансових і торгових організацій; збільшення взаємозалежності провідних промислових центрів і ресурсодобувних країн в умовах виникнення і нарощування енергетичної кризи. Ще однією особливістю післявоєнного етапу розвитку світового господарства стало посилення ролі держави в сфері міжнародних економічних відносин. Особливого значення набув вивіз капіталу державою, в тому числі у вигляді державних кредитів, регулювання державою зовнішньої торгівлі, фінансових і кредитних операцій на міжнародному рівні. За безпосередньої участі урядових органів відбувається поглиблення інтеграційних процесів, особливо в Західній Європі. Розробляються і здійснюються на практиці різні проекти погодження політики між країнами в фінансовій, кредитній, валютній, податковій, сільськогосподарській, митній та інших галузях.
 
5.     За рік вироблено предметів споживання на 500 млн. г. од. Засобів виробництва на 8 млн. г. од 25% об’єму засобів виробництва належить до розширення виробництва. Знайти кількість національного прибутку?
 
Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької діяльності, матеріальним джерелом економічного та соціального розвитку, інвестиційної та інноваційної діяльності. Прибуток є важливим інструментом переливання капіталів до галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та концентрації фінансових ресурсів на тих підприємствах, адміністрація і власники яких здатні ефективно порядкувати ними.
Валовий національний продукт (ВНП) — це вироблений протягом року сукупний об'єм кінцевих товарів і послуг, виражений в грошах. Визначення ВНП можна сформулювати і інакше: ВНП — це ринкова вартість сукупного об'єму кінцевих товарів і послуг, вироблених протягом календарного року. У визначенні ВНП кожне слово важливе. Перш за все, ВНП — це сума кінцевих товарів і послуг. Отже, є і «некінцеві», «проміжні», які при розрахунку ВНП не враховуються.
Чи́стий націона́льний проду́кт (ЧНП) — це сумарний обсяг вартості всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених протягом певного часу, за вирахуванням суми амортизації-вартості зношування основних фондів(обладнання, виробничих приміщень).
 
Рішення:
1. Розрахуємо валовий національний продукт (ВНП):
500 млн.гр.од. + 8 млн гр.од. = 508 млн.гр.од.
Показник ВНП представляє загальну ринкову вартість всіх товарів та послуг виготовлених в країні за рік.
2. Розрахуємо чистий національний продукт (ЧНП):
500 млн.гр. од. + ( 8 млн. гр. од. Х 0,75) = 506 млн. гр. од.
Показник ЧНП - ВНП з відрахуванням тої частини виробленого продукту, котра необхідна для заміни засобів виробництва, зношених в процесі виготовлення продукції.
 
Список методичної літератури
1)    Лисицын В.В. Валовой продукт и его измерение. М.: Экономика, 1998.
2)    Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — Київ: Либідь, 1995
3)    Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. — Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993
4)    Орлів В. "Все про фондову біржу" М. 1993 р.
5)    Рубін Ю. "Товарні і фондові біржі"   М. 1993 р.     
6)    Павленко А., Пастухів А., Войчак А. "Концепція і організаційно-економічні принципи розвитку національного ринку України"//"Економіка України" № 3 1996 р.
7)     Базилевич В., Лук’янов В., Писаренко Н., Квіцинська. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997
8)    Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. – К.: Лібра, 1998
1Архитектура и строительство
2Астрономия, авиация, космонавтика
 
3Безопасность жизнедеятельности
4Биология
 
5Военная кафедра, гражданская оборона
 
6География, экономическая география
7Геология и геодезия
8Государственное регулирование и налоги
 
9Естествознание
 
10Журналистика
 
11Законодательство и право
12Адвокатура
13Административное право
14Арбитражное процессуальное право
15Банковское право
16Государство и право
17Гражданское право и процесс
18Жилищное право
19Законодательство зарубежных стран
20Земельное право
21Конституционное право
22Конституционное право зарубежных стран
23Международное право
24Муниципальное право
25Налоговое право
26Римское право
27Семейное право
28Таможенное право
29Трудовое право
30Уголовное право и процесс
31Финансовое право
32Хозяйственное право
33Экологическое право
34Юриспруденция
 
35Иностранные языки
36Информатика, информационные технологии
37Базы данных
38Компьютерные сети
39Программирование
40Искусство и культура
41Краеведение
42Культурология
43Музыка
44История
45Биографии
46Историческая личность
47Литература
 
48Маркетинг и реклама
49Математика
50Медицина и здоровье
51Менеджмент
52Антикризисное управление
53Делопроизводство и документооборот
54Логистика
 
55Педагогика
56Политология
57Правоохранительные органы
58Криминалистика и криминология
59Прочее
60Психология
61Юридическая психология
 
62Радиоэлектроника
63Религия
 
64Сельское хозяйство и землепользование
65Социология
66Страхование
 
67Технологии
68Материаловедение
69Машиностроение
70Металлургия
71Транспорт
72Туризм
 
73Физика
74Физкультура и спорт
75Философия
 
76Химия
 
77Экология, охрана природы
78Экономика и финансы
79Анализ хозяйственной деятельности
80Банковское дело и кредитование
81Биржевое дело
82Бухгалтерский учет и аудит
83История экономических учений
84Международные отношения
85Предпринимательство, бизнес, микроэкономика
86Финансы
87Ценные бумаги и фондовый рынок
88Экономика предприятия
89Экономико-математическое моделирование
90Экономическая теория

 Анекдоты - это почти как рефераты, только короткие и смешные Следующий
После того, как у женщины появляется муж, она, наконец, понимает, кто, сука, во всем виноват в этой жизни…
Anekdot.ru

Узнайте стоимость курсовой, диплома, реферата на заказ.

Обратите внимание, контрольная по экономике и финансам "Экономическая теория", также как и все другие рефераты, курсовые, дипломные и другие работы вы можете скачать бесплатно.

Смотрите также:


Банк рефератов - РефератБанк.ру
© РефератБанк, 2002 - 2016
Рейтинг@Mail.ru