Шпаргалка: Образотворче мистецтво в контексті формування української націй кінець 18 початок 20 століть - текст шпаргалки. Скачать бесплатно.
Банк рефератов, курсовых и дипломных работ. Много и бесплатно. # | Правила оформления работ | Добавить в избранное
 
 
   
Меню Меню Меню Меню Меню
   
Napishem.com Napishem.com Napishem.com

Шпаргалка

Образотворче мистецтво в контексті формування української націй кінець 18 початок 20 століть

Банк рефератов / Искусство и культура

Рубрики  Рубрики реферат банка

закрыть
Категория: Шпаргалка
Язык шпаргалки: Украинский
Прислал: Юлия Крижевич
Дата создания: 20.01.2011
Дата добавления:   
 
Скачать
Microsoft Word, 712 kb, скачать бесплатно
Заказать
Узнать стоимость написания уникальной работы
Текст
Факты использования шпаргалки

Узнайте стоимость написания уникальной работы

№1 Суспільно-політична ситуація на східноукраїнських землях у ХІХ ст. Перебування українських земель у складі царської Росії та Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації в умовах кристалізації класової структури буржуазного суспільства визначило характер напрямів у національній культурі, зокрема появу струменя демократичної культури. Внутрішня політика правлячих кіл указаних держав по-різному відбивалася .на культурному розвитку. Насадження монархічної, клерикальної ідеології, соціальне гноблення народних мас, нехтування політичними й національними правами українського народу — все це негативно впливало на становлення демократичного напряму культури України.
Проте в другій половині XIX ст. діяли й фактори, які сприяли прискоренню загального культурного розвитку. Завдяки зрушенням в економіці зміцніла матеріальна база культури. Епоха промислового капіталізму викликала потребу в спеціалістах для різних галузей господарства, науки і культури. На перший план виступає різночинна інтелігенція, близька до визвольних прагнень, чутлива до інтересів народних мас. Величезний вплив на розвиток демократичного напряму української культури зробив революційно-демократичний рух. його живила також національно-визвольна боротьба передових громадських сил. Ідеали соціальної справедливості, демократії, політичної й національної свободи надихали творчість кращих діячів духовної культури України. У зміцненні її демократичного напряму важливе значення мали зв´язки його представників із передовими майстрами російської культури. Розвиток культури України відбувався також завдяки використанню духовних надбань інших народів, насамперед європейських.
Розвиток освіти й науки. Освітня політика урядів царської Росії та Австро-Угорської імперії здійснювалася в інтересах панівних класів. Однак, зважаючи на потреби господарства в освічених працівниках, на вимоги прогресивних кіл суспільства щодо розширення освіти народних мас, ці уряди були змушені проводити відповідні реформи. Під впливом визвольних ідей О. Герцена, М. Чернишевського, Т. Шевченка революційно-демократична молодь почала організовувати школи для селян, робітників і ремісників. Вони працювали в недільні та святкові дні, через що називалися недільними. У 1859-62 рр. на Україні їх діяло понад 110. Передові освічені люди готували для них навчальну літературу, зокрема Т. Шевченко склав «Букварь южнорусскій». У багатьох із цих шкіл навчання велося за розширеною програмою з гуманітарних і природничих дисциплін, деякі вели навчання українською мовою. Проте за царським указом від 10 червня 1862 р. недільні школи були закриті, їхнє відновлення сталося пізніше.
1864 р. царський уряд здійснив реформу народної освіти. Згідно з нею всі типи початкових шкіл, які існували раніше, оголошувалися загальностановими й дістали назву початкових народних училищ. Вони стали працювати за єдиним планом і програмою. Тут дітям давали елементарні знання: вчили Закону божого, читати, писати, перших чотирьох дій арифметики. Керівництво училищами зосередилося у новостворених повітових і губернських училищних радах, а контроль за ними у межах кожної губернії стали здійснювати попечителі народних училищ.
Наприкінці 1860-х років відкрилися двокласні початкові училища з п´ятирічним строком навчання, в яких викладали також історію, географію, малювання тощо. У 1872 р. більшість повітових початкових училищ реорганізували у шестирічні міські училища. Тут вивчали геометрію, креслення, природничі дисципліни. У 70-х роках початкові народні школи почали відкривати земства Лівобережної та Південної України. Учителі цих шкіл, серед яких було багато різночинної демократичної молоді, запроваджували прогресивні методи навчання, розширювали обсяг учбовою матеріалу. В умовах реакції 1880-х років збільшилася, особливо на Правобережжі, кількість церковнопарафіяльних шкіл.
У 1897 р. на території Східної України існувало близько 17 тис. початкових шкіл усіх видів. Проте вони могли охопити навчанням лише третину дітей, решта їх лишалася поза школою. Значна частина дітей селян і робітників не відвідувала школу або не закінчувала курсу навчання через скрутне матеріальне становище. Через те рівень грамотності трудящих, особливо селян, був низьким. Наприкінці 1890-х років у різних губерніях України процент письменних коливався від 15,5 до 27,9. Основними середніми освітніми закладами залишалися гімназії. Згідно з новим статутом 1864 р. засновувалися повні (семикласні) гімназії та неповні (чотирикласні) прогімназії. Формально вони вважалися безстановими, однак навчалися в них переважно діти поміщиків, чиновників, духовенства, буржуазії. Гімназії поділялися на класичні та реальні. У перших перевага віддавалася гуманітарним дисциплінам, особливо грецькій та латинській мовам, їх випускники могли без іспитів вступати до університетів. У реальних гімназіях вивчали здебільшого природознавство, фізику, математику, європейські мови тощо. Закінчення їх давало право вступу лише до вищих технічних учбових закладів. У 1871 р. строк навчання в класичних гімназіях був подовжений до восьми років. Замість реальних гімназій створювалися шестирічні реальні училища з сьомим додатковим класом для бажаючих вступати до вищих спеціальних закладів. Жінки одержували середню освіту в жіночих гімназіях і прогімназіях, єпархіальних школах. Наприкінці XIX ст. на Східній Україні було 129 гімназій і 19 реальних училищ. Продовжували діяти середні навчальні заклади закритого типу (інститути шляхетних дівчат, приватні пансіони тощо), де навчалися виключно діти дворян.
Спеціалістів із вищою освітою готували Харківський та Київський університети з історико-філологічним, фізико-математичним, юридичним і медичним факультетами. У 1878-89 р. у Києві діяли вищі жіночі курси. Заснований 1865 р. в Одесі Новоросійський університет мав такі ж факультети, крім медичного. У трьох університетах у 1865 р. навчалося близько 1200 студентів, а в середині 90-х років — уже понад 4 тис. У складі студентства скорочувалася кількість дворянських вихідців і зростав прошарок дітей буржуазії та інтелігенції. Управління університетами не було сталим. Згідно з університетським статутом 1863 р. їм було надано певну автономію, зокрема розширено права університетських рад і професорських колегій. Однак статут 1884 р. повністю ліквідував університетську автономію.
Зрослі потреби в підготовлених кадрах зумовили прискорення розвитку професійної освіти. На Україні з´явилося чимало ремісничих, нижчих промислових, комерційних, технічних, сільськогосподарських та інших училищ, а також учительських семінарій. У 1870-90-х роках відкриваються вищі спеціальні учбові заклади: Ніжинський історико-філологічний інститут, створений на базі місцевого ліцею, Харківський ветеринарний інститут. Південноросійський технологічний інститут у Харкові, Київський політехнічний інститут, Вище гірниче училище в Катеринославі.
 
№2 Суспільно-політична ситуація на західноукраїнських землях у ХІХ ст..
На Західноукраїнських землях згідно з реформою 1869 р. початкові школи було передано у відання світських органів, формально запроваджено обов´язкове навчання всіх дітей віком від 6 до 14 років. Однак багато з них не відвідувало школи через матеріальні нестатки. Не вистачало кваліфікованих учителів, шкільних приміщень, коштів. Австро-угорський уряд, поміщики і буржуазія здійснювали політику полонізації (Східна Галичина), мадяризації (Закарпаття), румунізації (Північна Буковина) системи освіти. Більшість західноукраїнського населення залишалася неписьменною. Дуже мало українців навчалося в гімназіях. Колонізаторським цілям Австро-Угорської монархії підпорядковувалася система навчання у Львівському (мав чотири факультети — філософський, юридичний, богословський і медичний) та Чернівецькому (заснований 1875 р. у складі юридичного, філософського та богословського факультетів) університетах. Вступ до них вихідців із народних мас, особливо українців, був не частим явищем. Із спеціальних вищих закладів виділялися Технічна академія у Львові, перейменована 1877 р. у Політехнічний інститут. У 1897 р. тут було засновано також Академію ветеринарної медицини.
 
№3 Діяльність укр. організацій у ХІХ ст.: ідейно-естетична націленість. Становлення нової української літератури та літературної мови. Українська література в 40— 60-ті pp. стає загальноєвропейським явищем із яскраво вираженим обличчям. Творчість Т. Шевченка великою мірою визначила шляхи розвитку української літератури в наступний період і справила вплив на поступ інших слов´янських літератур. З 40-х pp. Xix ст. починається новий період розвитку українського письменства, позначений дальшою активізацією літературного процесу. Характерною особливістю цього періоду був високий розвиток романтизму та формування якісно нових напрямів реалізму. У суспільному житті це був період, коли всі питання зводилися до проблеми ліквідації кріпосного права. Джерелами формування визвольних програм були і соціальні прагнення селянства, й політичні, антисамодержавні настрої частини дворянства. У цей час поширюються нові віяння у громадському житті під впливом прогресивної думки Європи, оформлюючись в ідеї лібералізму і революційного демократизму. Могутнім поштовхом до посилення революційних настроїв були революційні події у Франції, Німеччині, Італії, Угорщині й особливо Австрії, які безпосередньо зачіпали населення західноукраїнських земель. Увесь комплекс визвольних прагнень українського народу своєрідно відбився в діяльності першої української таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївському братстві, що виникло в Києві в грудні 1845 — січні 1846 pp. У програмних документах братства (насамперед у «Книгах буття українського народу») відчувається вплив республіканських ідей декабристів і польського національно-визвольного руху, політичних та загальнокультурних ідей слов´янської єдності. Велике значення мали культурно-освітні ідеї кирило-мефодіївців, спрямовані на піднесення національної свідомості, патріотичної гордості, на розвиток і утвердження рідної мови й культури, зміцнення зв´язків із іншими народами з метою культурного та духовного взаємозбагачення.
Прогресивне значення для народів західноукраїнських земель мало створення на хвилях революційних подій політичних і науково-культурних інституцій, таких як «Головна рада руська», «Руський собор», «Галичо-руська матиця», «Народний дім», «Собор руських вчених». Вони сприяли розвитку національної культури, освіти, видавничої справи.
Розгром Кирило-Мефодіївського братства збігся зі смугою реакції в Російській імперії. В Україні з арештом кирило-мефодіївців були розгромлені не лише основні політичні, а й культурні сили. Фактично ще до Валуєвського циркуляру 1863 р. розпочався систематичний урядовий наступ на українську національну культуру. На ціле десятиліття було загальмовано український літературний процес і зовсім заборонено видавничу справу. У Галичині й Закарпатті з розвитком національно-визвольної боротьби окреслюється суспільно-політичний напрям серед української інтелігенції. Це привело до утворення своєрідних партій «москвофілів» і «народовців», політична орієнтація яких (перших — на російське самодержавство, а других — на цісарську монархію) певною мірою визначила й особливості їхніх ідейно-культурних програм.
Після реформи 1861 р. політичний рух у Східній Україні організаційно оформився у вигляді культурно-освітніх об´єднань — «Громад», що виникали у Києві, Чернігові, Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах, а також у середовищі української інтелігенції Петербурга. Громади як одна з форм загальнодемократичного руху об´єднували навколо себе представників різних соціальних верств — від прогресивно настроєних ліберальних поміщиків і чиновництва до різночинської інтелігенції (культурно-освітніх діячів, учителів, студентів, літераторів, які перебували під впливом революційної демократії). Серед активних діячів громад були М. Костомаров, П. Куліш, Л. Глібов, О. Кониський, М. Драгоманов, М. Старицький, М. Лисенко, С. Подолинський, I. Нечуй-Левицький та ін.
 
№ 6 Вагомі зрушення в суспільно-політичному, економічному житті другої половини ХІХ ст. сприяли утвердженню в образотворчому мистецтві тенденції до реалістичного відображення світу.
Під впливом ідей народників художники-реалісти створили Товариство пересувних художніх виставок, яке ставило собі мету поширити мистецтво в масах. Ідейною підвалиною художників-передвижників був критичний реалізм, тобто реалістичне відображення пороків суспільно-політичного життя. Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини 19 століття — рух до реалізму — головна тенденція творчих зусиль членів Товариства пересувних художніх виставок. Найзнаменитіший живописний портрет Тараса Шевченка написано ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників українцем з Острогорського на Слобожанщині Іваном Крамським. Багато видатних художників-передвижників були також родом з України: Олександр Литовченко (з Кременчука), Микола Ярошенко (з Полтави), а Микола Ге довгі роки жив на хуторі поблизу Харкова.
Серед художників-передвижників і прихильників інших мистецьких течій було чимало українців походженням і душею, які були зачаровані Україною і в своїй творчості прагнули відтворити краєвиди, побут, національний характер українців.
Зрештою, в колі російських художників поступово склалася група митців, яка започаткувала самостійний розвиток українського мистецтва. Серед них – С.Васильківський (1854–1917), М.Пимоненко (1862–1912), М.Самокиш (1860–1944), К.Трутовський (1826–1893), О.Сластіон (1855–1933), І.Їжакевич (1864–1962) та ін. У 1887 р. українські митці створили Київське товариство художніх виставок (організаційно оформилося 1893 р.), а 1890 р. в Одесі – Товариство південноросійських художників.
Також сформувалися українські мистецькі центри – Харківський, заснований першою професійною жінкою-маляркою Марією Раєвською-Івановою, Одеський на чолі з Кир’яном Костанді та Київський з малярської школи М.Мурашко.
Українські митці почали не тільки приділяти більше уваги побутовим темам українського села, а й звертатися до історичних тем, зокрема героїчних подій козацької доби. Одним із найвидатніших українських малярів, знавцем народного орнаменту і мистецтва був Сергій Васильківський. Разом з істориком Д.Яворницьким та художником М.Самокишем працював над альбомом «З української старовини». Його картини на історичну тему відображали героїко-романтичне минуле: «Бій запорожців з татарами», «Обрання полковником Мартина Пушкаря», «Сторожі запорозьких вольностей» та ін. Світову славу Васильківський здобув пейзажами, в яких відображав красу і велич рідного краю: «Весна на Україні», «По Дінцю», «Після дощу», «Бездоріжжя», «Захід сонця» та ін.
Серед українських митців цього періоду також слід відзначити Миколу Самокиша, одного з найвідоміших баталістів. Він студіював у Парижі і ставив собі метою відтворити історичні події й національні особливості життя і побуту українського народу. Так постала ціла низка батальних картин із козацької доби.
Художні полотна Миколи Пимоненка, в яких поетично оспівано Україну та її народ, не раз експонувалися за кордоном. Такі картини, як «Жертва фанатизму», «Конокрад», «Проводи рекрутів», «На Далекий Схід» та ін. викривали темні аспекти життя тодішнього українського села, мракобісся самодержавства. Для популяризації досягнень українського малярства і графіки велике значення мали музеї. Київський музей старовини й мистецтва та Одеський міський музей красних мистецтв було засновано 1899 р., Харківський міський художній музей – 1886 р., Феодосійська картинна галерея І.Айвазовсь¬кого – 1880 р.
Розвиток українського мистецтва занепокоїв владні структури, які, вбачаючи в ньому прояв «мазепинства», почали чинити йому всілякі перешкоди. На західноукраїнських землях розвиток українського образотворчого мистецтва відбувався в непростих умовах. Польські, австрійські, німецькі мистецькі школи, які домінували в мистецтві Австро-Угорщини, пропагували академізм, основою якого був класицизм, заважали становленню української мистецької школи. Але й тут художники уподобали теми з народного життя і побуту. Першим, хто звернувся до цієї тематики, був К.Костиянович («Бойківська пара», «Гуцулка біля джерела», «Шевченко на засланні»).
З-поміж західноукраїнських художників другої половини ХІХ ст. слід відзначити І.Труша, О.Кульчицьку, О.Куриласа, А.Манастирського, Ю.Пігуляка, Н.Івасюка та ін.
 
№4 Наукова праця провідних українських діячів: ідейно-естетична націленість. Поступальним, хоча складним і суперечливим, був розвиток науки на Україні, що відбувався переважно в університетах та спеціальних вищих учбових закладах. Уряди Росії та Австро-Угорщини недостатньо асигнували проведення наукових досліджень, мало дбали про практичне використання досягнень науки, підозріло ставилася до прогресивних учених. Особливо тяжко відбивалася офіційна ідеологія на розвиткові суспільних наук. Однак багато талановитих учених плідно працювали на науковій ниві й досягли великих здобутків. Значну роль у налагодженні інформації між ученими, координації творчих пошуків відіграли численні наукові товариства, які виникли у 1870-90-х роках: Харківське, Київське та Одеське товариства дослідників природи, Харківське математичне товариство, Київське фізико-математичне товариство, Історичне товариство Нестора Літописця, Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, історико-філологічні товариства при Харківському, Новоросійському університетах, Ніжинському історико-філологічному інституті, Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові та ін. Усі вони видавали свої періодичні органи, які читали не лише науковці, а й широке коло громадськості. У Західній Україні риси нової літератури активно формують члени "Руської трійці" М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Вони видавали альманах "Русалка Дністрова", який і за змістом (оспівування боротьби українського народу за визволення, поетизація народних повстань.
№5 Роль громадських організацій і провідних діячів у формуванні характеру укр.. мистецтва. Під впливом визвольних ідей, що поширювалися в Україні у другій половині XIX ст., революційно-демократична молодь активно пропагує свої погляди через освіту, організовує школи для селян, робітників і ремісників. Ці школи працювали в недільні та святкові дні, звідси їх назва. У Києві на Подолі 1859 р. відкрилася перша недільна школа. Протягом 1859—1862 pp. в Україні їх діяло понад 110. У Харкові працювала приватна школа М. Раєвської-Іванової, де початкову художню освіту здобуло багато молоді. Напередодні 1917 р. на базі цієї школи відкрилося художньо-промислове училище, що працювало за програмою, розробленою в Петербурзькій Академії мистецтв.
«Просвіта" як громадське товариство засноване 8 грудня 1868 р. у Львові. Першим його головою став А. Вахнянин. Головним завданням товариства було поширення освіти серед народу та сприяння формуванню національної свідомості. У містах і містечках Галичини діяли його філії. На східноукраїнських землях "Просвіти" з'явилися під час революції 1905—1907 pp. — у Катеринославі, Одесі, Києві, Кам'янці-Поділь-ському, Чернігові, Житомирі. Дев'ять "Просвіт" мали ЗО філій, їх діяльність була пов'язана з революційною та національно-визвольною боротьбою, і на відміну від галичанських, які були централізовані, кожна з них працювала автономно,
№6 Перші українські мистецькі виставки. На початку XX ст. продовжує розвиватись образотворче мистецтво. Особливий вплив мало Товариство пересувних художніх виставок, які своїм творчим кредо ставили правдиво показувати життя і побут різних верств трудового люду. Серед членів Товариства було багато відомих українських митців, які поділяли їх творчу платформу: М. Кузнецов, І. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко, Й. Нілус, Т. Дворников, С. Світославський, О. Розмаріцин, дійсні члени та члени-експоненти П. Мартинович, П. Левченко, С. Кишинівський, С. Костенко, С. Колесников та ін.
Українська тематика була популярною у творчості російських художників, вихідців з України, на них істотно вплинув творчий доробок Т. Шевченка як художника і поета.
Українське мистецтво представляли провідні митці реалістичного демократичного напрямку М. Пимоненко, О. Світославський, С. Васильківський, В. Костанді, П. Левченко, О. Сластіон, Ф. Красицький, О. Мурашко та ін.
Визначний майстер побутового жанру М. Пимоненко звертається до тем і сюжетів із життя і побуту українського народу та висвітлення соціальних проблем того часу. Особливої популярності набули його твори "Весілля в Київській губернії", "Ярмарок", "Додому", "Гопак", "Збирання сіна" та тематичні картини соціального змісту "Жертва фанатизму", "Конокрад", "Проводи рекрутів", "На Далекій Схід" та ін.
Під впливом відомого художника академічного спрямування академіка В. Орловського, який присвятив багато творів Україні, — "Сінокіс", "Жнива", "Перепочинок чумаків" та інші — розвивалася творчість
С. Світославського, І. Похітонова, С. Васильківського та П. Левченка. Заслуговують на увагу наукові розвідки і збирацька діяльність С. Васильківського. Він був залюблений у декоративно-прикладне мистецтво Слобожанщини. Разом із М. Самокишем підготував і видав альбоми "Український орнамент" та "З української старовини". В останньому оспівується героїка українського народу доби козаччини.
Початок сторіччя став періодом формування мистецтвознавчої науки, поштовх їй дали мистецько-критичні статті М. Мурашка та його книга "Спогади старого вчителя". Помітну роль відіграли мистецькі виступи в пресі Є. Кузьміна. У зв'язку з реставраційними роботами в Кирилівській церкві, пам'ятці XII ст., та розписами Володимирського собору професор А. Прахов проводить велику дослідницьку роботу. О. Овицький 1914 р. пише і видає першу монографію про Тараса Шевченка-художника. М. Біляшівський, М. Макаренко, Д. Яворниць-кий присвячують свої наукові роботи проблемам розвитку народного мистецтва. Починаючи з 1907 р. у Києві побачили світ мистецтвознавчі видання "В мире искусства" (1907—1910), "Искусство и печатное дело" (1909-1910), "Искусство" (1911-1912), "Искусство Южной России" (1912—1914), а в Галичині виходили журнали "Часопис", "Будучність", які редагував І. Труш, а з 1905 р. під спільною редакцією С. Людке-вича та І. Труша виходив "Артистичний вісник".
Завдяки діяльності Товариства в Україні пожвавлюється виставочна робота, щороку влаштовується до 10—15 вернісажів, які об'єднують місцевих художників. Окрім морального задоволення митці одержували і матеріальне; велика частина експонованих творів продавалася, щоправда, це було як позитивним, так і негативним явищем — тематику почав диктувати споживач, і художники працювали на догоду невибагливим смакам.
Наприкінці першого десятиріччя XX ст. в українське мистецтво входять модерні течії європейського мистецтва — модерн, еклектика, декоративізм, а також формальні спрямування — експресіонізм, кубізм, абстракціонізм та конструктивізм. Проте якщо в стилі модерн реалістичні форми були домінуючими, то в модерністських напрямках іде деградування форми, а відповідно й змісту.
Революційна хвиля 1905—1907 pp. зумовила розвиток графічного мистецтва, зокрема сатири. Так, українські митці забезпечували сатиричними малютками як російські, так і українські видання. Варто відзначити малюнки М. Фармаковського, Й. Нілуса, В. Заузе, М. Соломонова, М. Липського та ін. До розвитку нового українського мистецтва немало причинилися мистецькі виставки. Першу таку виставку було уладжено в 1903 р. в Полтаві з нагоди відслонення пам’ятника Івана Котляревського. У ній взяли участь Васильківський, Кричевський, Мартинович, Сластіон, Цис та інші. У 1904 р. в Чернігові лагодилася друга мистецька виставка, біля якої заходився Коцюбинський, але через спеціальні умови до неї не прийшло. В 1906 р. в Харківському музеї уладили виставку картин Васильківський та Беркос. Ядром виставки були згадувані вже картини Васильківського, призначені для новозбудованого Полтавського земства. Поза тим Васильківський виставив два менші проекти панно, призначені Для Полтавського музею, кілька історичних етюдів та низку знімків стародавніх українських церков Слобожанщини. Того ж таки року в Полтаві відбулася друга українська виставка, Що в ній, крім Васильківського, Мартиновича, Сластіона та Кричевського, взяли участь Красицький, Ждаха і Ткаченко. В 1908 p. у Києві відбулася ювілейна виставка праць Миколи Мурашка — засновника рисункової школи, в якій немало українських малярів добули початкові студії.
Посередньою доріжкою до повної емансипації молодшого покоління українських митців була їхня участь у виставках Товариства київських художників (1907 — 1916) — мистецької організації різко локального характеру. Але невдовзі постала окрема група піонерів молодшого покоління, яка тепер уже продумує над гомінкою маніфестацією окремішності українського мистецтва у відношенні до доцьогочасного «русского» опікунства. Василь Кричевський, Фотій Красицький, Петро Холодний — малярі, Микола Біляшівський — археолог та О. Олесь — поет збирають українських пластиків під прапор українського «сепаратизму». Результатом їхніх заходів була перша ретроспективна виставка, уладжена в 1911 р. в залах Київського міського музею, що в ній взяли участь майже всі українські митці Великої України, а не обійшлося й без гостини галичан. Своїм змістом і характером була це спроба ретроспекції сучасного українського мистецтва в усіх його ділянках. Цей ретроспективний характер підкреслювала участь «патріархів» — Васильківського та Мартиновича — та галицьких митців — Олени й Ольги Кульчицьких, І. Труша та архітектора О. Лушпинського. Виставка, яка, за словами П. Холодного, «була в силі переконати, що легковажити українське мистецтво можна тільки в дечому, але нехтувати його вже не можна», відбилася сильним відгомоном у російській пресі, яка побачила, що багатоскладний тип «русского художника» безповоротно пережився.
Друга виставка «сепаратистів» (1913) була в порівнянні з першою куди скромніша щодо розмірів, зате зискала на свіжості. Старих майстрів, як-от Васильківського і Мартиновича, котрих втягнули на першу виставку заради замаркування зв’язків із традицією, полишили у спокої. Правда, й тут знайшовся «старик» Їжакевич, що виставив ескізи поліхромії катеринодарського собору та Борисоглібської церкви в Києві. З Галичини надіслала свої картини ’Олена Кульчицька, її сестра Ольга — два килими, а галицький скульптор Кузневич — свого «Хлібороба». Взимку цю ж виставку перенесли й із малими змінами відкрили в Полтаві. Тут до неї приєднався І. Шульга, а праці Орлова, Холодного й Красицького були дібрані краще.
Дальший хід праці над розбудуванням мистецького руху у Великій Україні перебила світова завірюха, а згодом революція 1917 р. направила його зовсім новими, непередбачуваними шляхами...
 
№7 Товари́ство для розво́ю ру́ської шту́ки, перша в Галичині укр. організація, заснована 1898, що мала дбати про розвиток «руської штуки взагалі, а зосібна малярства, різьбарства і золотарства», а також про заробіток чл., влаштування мист. виставок тощо. Товариство очолювала Надзірна рада (гол. В. Нагірний) і дирекція (дир. Ю. Панкевич). У виставках товариства брали участь також ремісники. Учасники-мистці першої виставки 1898: Ю. Панкевич, І. Труш, А. Пилиховський,Т.Терлецький, С.Томасевич, О. Скруток, К. Устиянович; другої (1900), крім названих, О. Новаківський, О. Курилас, Т. Копистинський, А. Манастирський, М. Івасюк, Є. Турбацький, Я. Пєтрак, О. Косановський, різьбар А. Кавка та ін.; третьої (1903, п. н. Виставка руських шкіців): Курило, О. Курилас, Т. Копистинський. А. Манастирський, Ю. Панкевич, Є. Турбацький, Сенюта. Товариство невдовзі занепало і мистці заклали 1904 Товариство прихильників укр. науки, літератури і штуки.
На зламі ХІХ-ХХ ст. вплив Заходу став настільки сильним, що українське мистецтво почало губити свої національні ознаки. Розпочалась боротьба за відродження. Під впливом духовного та національного піднесення створюється досить сильна тенденція виявити і розвинути свій український стиль. У 1898 році, за ініціативи І.Труша, М.Грушевського, В.Нагірного та Ю.Панькевича було утворене «Товариство для Розвою Руської Штуки», яке дало величезний поштовх для відродження і розвитку мистецтва у Галичині.
Товариство поставило собі завдання в § 2 статуту: дбати про розвій руської штуки взагалі, а особливо: малярства, так як церковного так і свідського. Воно знаходилось у Львові по вул. Підвальній, 17, а у січні 1899 р. — перебралось до кам'яниці НТШ при вулиці Чарнецького, 26. Там Товариство відкрило малярську робітню для всіх своїх членів і виконувало всякі роботи з обсягу артистичного малярства, різьбярства і золотарства після композицій, а саме: образи релігійні до іконостасів, вівтарі, хоругви, на тетрапід, плащаниці та ін., а також картини до кімнат: історичні портрети з натури і фотографії, краєвиди, побутові, тощо. Виконувало з дерева кивоти, іконостаси, вівтарі, образи і хрести процесійні, сповідальниці; всякі роботи золотарські, внутрішні прикраси церков, виготовлення проектів церков, каплиць. Метою Товариства було: піднести наше мистецтво і «витворити руську школу штук красних».
Виставки Товариства відбувались у 1898, 1900, 1902, 1903 рр.
Діальність Товариства після 1906 року пішла на спад, однак воно продовжувало існувати до першої світової війни.
 
№ 8 Товари́ство прихи́льників украї́нської нау́ки, літерату́ри і шту́ки, діяло у Львові у 1904 — 14, засноване з ініціативи М. Грушевського й І. Труша.
Товариство об'єднувало науковців, письм. і мистців з усіх укр. земель та популяризувало їхні твори. 1905 влаштувало Всеукраїнську виставку штуки й промислу у Львові. Накладом Товариства вийшло кілька книжок.
Товариство очолював М. Грушевський, секретарі І. Труш і М. Мочульський.
 
№8 Товариство прихильників літератури, науки і штуки, діяло у Львові у 1904 — 14, засноване з ініціативи М. Грушевського й І. Труша. Репрезентацією українського мистецтва були також виставки, влаштовані в Києві Товариством прихильників української науки, літератури й штуки, особливо великі виставки 1911 і 1913 рр. Товариство об'єднувало науковців, письм. і мистців з усіх укр. земель та популяризувало їхні твори. 1905 влаштувало Всеукраїнську виставку штуки й промислу у Львові. Накладом Товариства вийшло кілька книжок.
Товариство очолював М. Грушевський, секретарі І. Труш і М. Мочульський.
 
№10 І Всеукраїнська виставка творів українських художників 1905. Значною подією в культурному житті України стала перша Всеукраїнська художня виставка, організована за ініціативою І. Труша у 1905 р. у Львові. На ній були широко представлені твори художників як із західних, так і східних земель України. Вперше ім’я Модеста Сосенка зазвучало у Львові на організованій Товариством прихильників української літератури, науки і штуки Всеукраїнській виставці 1905 року. Журі відібрало кілька його творів, які, на жаль, майже всі – втрачені. Відгуки на подію у тогочасній пресі і згадки про праці М.Сосенка є свідченням позитивного сприйняття критикою і глядачами стилю його живопису, у якому вже тоді помічали тенденцію до модерної подачі образів, поєднану з елементами характерними для давнього українського іконопису (портрет Атанасія Шептицького, «Дві свахи»
 
№11 Артистичний вісник— журнал, присвячений образотворчому мистецтву, музиці і театру. Організований художником Іваном Трушем та композитором Станіславом Людкевичем, видавався «Союзом співацьких і музичних товариств у Львові» протягом 1905—07. В ньому друкували наукові і критичні статті Іван Труш, Станіслав Людкевич, Філарет Колесса, Гнат Хоткевич. В «Артистичному віснику» співробітничав Іван Франко («Думки профана на музикальні теми», «Наша театральна мізерія»).
 
№12 Музеї на українських теренах: Музеї як такі почали з'являтись у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї: Миколаївський (1806), Феодосійський (1811), Одеський (1825), Керченський (1826), старожитностей при Київському університеті (1835) та ін.
У 1890 р. було відкрито Херсонський музей старовини, а в 1892 р. — Херсонеський, до експозиції якого увійшли матеріали розкопів античного та середньовічного міста Херсонеса Таврійського. У 90-ті роки почали працювати історичний музей у Львові (1893), Архівної комісії в Чернігові (1897), української старовини В. Тарнавського (1901). Найбільшим за обсягом і експозицією був природничий музей у Полтаві (1891). У Севастополі 1869 р. відкрито музей Чорноморського флоту, який з 1905 р. переорієнтувався на тематику музею героїчної оборони міста.
На базі приватних колекцій творів мистецтва наприкінці XIX — початку XX ст. було сформовано: перший в Україні міський музей образотворчого мистецтва в Харкові (1886), музеї в Києві (1889), Одесі (1899), картинну галерею І. Айвазовського у Феодосії (1880), а також музеї в Миколаєві та Катеринославі.
У Львові у 1874 р. відкрито перший міський промисловий музей, у 1895 р. — етнографічний музей Наукового товариства ім. Т. Шевченка, у 1907 р. — Народний музей. Усього до 1917 р. в Україні налічувалося 36 музеїв.
№13 Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького — національний художній музей, одна з найвизначніших в Україні скарбниць пам'яток вітчизняної культури і мистецтва. Знаходиться у Львові: основний корпус — за адресою проспект Свободи, 20, другий корпус — за адресою вулиця Драгоманова, 42 (Палац Дуніковських). Закладений 1905 року греко-католицьким митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація, у 1913 року урочистим актом переданий у дар українському народові. Музей був заснований в лютому 1905 року греко-католицьким митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація під назвою «Церковний музей» для розвитку української культури. Роботу з організації музею й укомплектування збірок очолив Іларіон Свєнціцький, відомий історик, славіст і мистецтвознавець, в майбутньому — довголітній директор музею (1905—1952). Основу фондів склала особиста колекція засновника, який подарував близько 10 тисяч предметів і утримував музей на особисті кошти. Для експонування колекції у 1911 році був придбан Палац Дуніковських 19 століття по вулиці Драгоманова (тоді — Мохнацького), 42.
В грудні 1909 року музей було перейменовано на «Національний музей митрополита Андрея, графа на Шептичах Шептицького», 11 липня 1911 — на «Національний музей. Ювілейна наукова фундація галицького митрополита Андрея Шептицького». 13 грудня 1913 року урочистим актом музей переданов дар українському народові. Того ж дня експозиції були відкриті для відвідувачів.
В 1930-х роках фонди музею нараховували більше 80 тисяч експонатів. Після закінчення Другої світової війни музей поповнився збірками закритих радянською владою музеїв, зокрема, музеїв Ставропігійного інституту, Львівської митрополії УГКЦ, товариства «Просвіта», НТШ, Народного дому, Богословського наукового товариства, бібліотеки ордену василіан. Музей було перейменовано на «Державний музей українського мистецтва», згодом — на «Львівський музей українського мистецтва». У 1991 році музей було перейменовано в «Національний музей у Львові. Науково-художній фонд митрополита Андрея Шептицького». Музей отримав нинішній основний корпус — будівлю на проспекті Свободи, 20, побудовану для Промислового музею на початку 20 століття, в якому в радянський час розміщувався Музей Леніна. З 2005 року Національний музей отримав сучасну назву.
На сьогодні фонди музею налічують понад 100 тис. одиниць збереження, репрезентуючи вікові традиції розвитку українського мистецтва та національної культури. Предметом особливої гордості є найбільша й найповніша в Україні колекція середньовічного українського сакрального мистецтва XII-XVIII століть. Це ікони, скульптура, рукописи і стародруки, декоративна різьба, металопластика та гаптовані церковні тканини. Найбільш багатогранно у збірці музею представлена ікона XIV-XVIII ст., здебільшого з теренів Західної України.
Епохи українського ренесансу та бароко представлені у творчості Івана Рутковича (Жовківський іконостас XVII ст.) і Йова Кондзелевича (Богородчанський іконостас, 1698—1703). Вартісні пам'ятки писемної культури зосереджені у збірці рукописів та стародруків, формування якої розпочалося від часу заснування музею. Основу збірки заклали зразки, подаровані митрополитом А.Шептицьким, а її поповнення на науковій основі було продовжене професором І.Свєнціцьким. Збагатили колекцію і дари діячів культури та просвіти, духовних осіб, а також скарби із збірок Ставропігійського інституту, Львівської Греко-Католицької Митрополії та Капітули, товариства «Просвіта», НТШ, Народного дому, Богословського наукового товариства, бібліотеки оо. Василіян, переданих до музею після 1939 року.
Водночас у фондах музею зберігаються шедеври й таких митців європейського значення, як Пінзель, Полейовський, Філевич та інші. Дуже вартісною у колекціях є підбірка української народної та професійної гравюри XVII—XVIII ст.(близько 1000 одиниць збереження).
Розвиток українського мистецтва XIX — початку ХХ століть репрезентує збірка творів живопису художників Наддніпрянської та Західної України.
Гордістю музейної колекції є низка оригінальних творів Тараса Шевченка.
У збірці творів XIX — поч. ХХ ст. — мистецька спадщина класиків української образотворчості К.Устияновича, Т.Копистинського, С.Васильківського, Ф.Красицького, А.Манастирського, І.Труша, О.Кульчицької, а також твори митців, чиї імена були надовго викреслені з духовної скарбниці українського народу, — М.Бойчука, М.Сосенка, Л.Ґеца, П.Холодного.
На окрему увагу заслуговують зібрання творів народного мистецтва, які формувалися уже в перші роки існування музею. Сьогодні вони налічують понад 20 тис. одиниць і представляють усі типологічні різновиди та жанри народного мистецтва, обіймаючи період XVII—XX ст. Це вироби з кераміки, кості, металу, тканини, вишивка, різьба по дереву, народний одяг, писанки, витинанки, малювання на склі. Найкращі твори з музейних збірок представлені увазі шанувальників мистецтва у постійних експозиціях:
«Давнє українське мистецтво»
«Мистецтво XIX — початку ХХ століть»
«Українське мистецтво ХХ століття»
«Народне мистецтво»
Окрім постійних експозицій, в музеї також відбуваються тимчасові виставки.
1Архитектура и строительство
2Астрономия, авиация, космонавтика
 
3Безопасность жизнедеятельности
4Биология
 
5Военная кафедра, гражданская оборона
 
6География, экономическая география
7Геология и геодезия
8Государственное регулирование и налоги
 
9Естествознание
 
10Журналистика
 
11Законодательство и право
12Адвокатура
13Административное право
14Арбитражное процессуальное право
15Банковское право
16Государство и право
17Гражданское право и процесс
18Жилищное право
19Законодательство зарубежных стран
20Земельное право
21Конституционное право
22Конституционное право зарубежных стран
23Международное право
24Муниципальное право
25Налоговое право
26Римское право
27Семейное право
28Таможенное право
29Трудовое право
30Уголовное право и процесс
31Финансовое право
32Хозяйственное право
33Экологическое право
34Юриспруденция
 
35Иностранные языки
36Информатика, информационные технологии
37Базы данных
38Компьютерные сети
39Программирование
40Искусство и культура
41Краеведение
42Культурология
43Музыка
44История
45Биографии
46Историческая личность
47Литература
 
48Маркетинг и реклама
49Математика
50Медицина и здоровье
51Менеджмент
52Антикризисное управление
53Делопроизводство и документооборот
54Логистика
 
55Педагогика
56Политология
57Правоохранительные органы
58Криминалистика и криминология
59Прочее
60Психология
61Юридическая психология
 
62Радиоэлектроника
63Религия
 
64Сельское хозяйство и землепользование
65Социология
66Страхование
 
67Технологии
68Материаловедение
69Машиностроение
70Металлургия
71Транспорт
72Туризм
 
73Физика
74Физкультура и спорт
75Философия
 
76Химия
 
77Экология, охрана природы
78Экономика и финансы
79Анализ хозяйственной деятельности
80Банковское дело и кредитование
81Биржевое дело
82Бухгалтерский учет и аудит
83История экономических учений
84Международные отношения
85Предпринимательство, бизнес, микроэкономика
86Финансы
87Ценные бумаги и фондовый рынок
88Экономика предприятия
89Экономико-математическое моделирование
90Экономическая теория

 Анекдоты - это почти как рефераты, только короткие и смешные Следующий
- Рабинович, а почему Медведев какой-то хмурый и злой, а Путин добродушный и весёлый??
- Потому, что Медведев про себя всё сам читает в интернете, а Путину докладывают.
Anekdot.ru

Узнайте стоимость курсовой, диплома, реферата на заказ.

Обратите внимание, шпаргалка по культуре и искусству "Образотворче мистецтво в контексті формування української націй кінець 18 початок 20 століть", также как и все другие рефераты, курсовые, дипломные и другие работы вы можете скачать бесплатно.

Смотрите также:


Банк рефератов - РефератБанк.ру
© РефератБанк, 2002 - 2016
Рейтинг@Mail.ru