Вход

Соціальна та особистісна цінність суб’єктивних прав

Курсовая работа* по праву и законодательству
Дата добавления: 10 февраля 2010
Автор: Михайлова Александра
Язык курсовой: Украинский
Word, doc, 122 кб
Курсовую можно скачать бесплатно
Скачать
Данная работа не подходит - план Б:
Создаете заказ
Выбираете исполнителя
Готовый результат
Исполнители предлагают свои условия
Автор работает
Заказать
Не подходит данная работа?
Вы можете заказать написание любой учебной работы на любую тему.
Заказать новую работу
* Данная работа не является научным трудом, не является выпускной квалификационной работой и представляет собой результат обработки, структурирования и форматирования собранной информации, предназначенной для использования в качестве источника материала при самостоятельной подготовки учебных работ.
Очень похожие работы
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ …..3
ВСТУП …….4
РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СТРУКТУРА СУБ’ЄКТИВНОГО
ПРАВА …..6
1.1. Визначення суб’єктивного права ……6
1.2. Ознаки суб’єктивного права …..9
1.3. Структура суб’єктивного права ……11
РОЗДІЛ ІІ МІСЦЕ І РОЛЬ СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА У СУСПІЛЬСТВІ …14
2.1. Місце та роль суб’єктивного права у змісті правовідношення …..14
2.2.Співвідношення суб’єктивного та об’єктивного права …..17
2.2. Цінність суб’єктивних прав …...21
ВИСНОВКИ …...24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.…26
 
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ
КУ -                                                Конституція України
Кіл-сть -                                           Кількість
ОП -                                                 Об’єктивне право
СП -                                                 Суб’єктивне право

 

ВСТУП
 
 
Україна має фундаментальну правову базу, яка регламентує статус громадян та організацій, закріплює гарантії їх реалізації та захисту прав і свобод, визначених КУ та іншими законами України.
Другий розділ КУ закріплює основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина. У ст. 3 КУ зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави[1, стр.3][1].
Крім того, національне законодавство є логічним наслідком таких юридичних, міжнародних актів, як Загальна декларація прав людини (1948 р.), Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Пакт про цивільні і політичні права (1966 р.) та інше.
Але закріплення у національному та міжнародному законодавстві актів про права та свободи є не достатнім. Потрібно створити умови для їх безпосередньої реалізації, захисту та, у разі посягання, відновлення порушених прав.
На сучасному етапі розвитку держави, коли набули масового характеру порушення та зловживання суб’єктивними правами, постає  питання про перегляд способів та засобів їх захисту і створення більш ефективних. Крім того, деякі загальнотеоретичні та галузеві конструкції потребують оновлення.
Об’єктом дослідження виступають суб’єктивні права,які є невід’ємними правами людини.
Предмет дослідження – особистісна та соціальна цінність суб’єктивних прав на сучасному етапі розвитку держави
Мета дослідження полягає у розгляді поняття, ознак та структури СП. На основі певного аналізу визначити місце і роль суб'єктивного права у суспільстві
Згідно з описаною метою визначенні наступні завдання:
-         Розглянути основні ознаки суб’єктивного права, дати його визначення
-         Окреслити структуру суб’єктивних прав
-         Виявити місце та роль суб’єктивних прав у змісті правовідносин
-         Зрозуміти цінність суб’єктивних прав на сучасному етапі життя
В курсовій роботі були використані наступні методи дослідження: загальнонаукові, приватно наукові, спеціальні та спеціально-юридичні методи пізнання.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, 2 розділів, які включають в себе 5 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи - 27.

 

РОЗДІЛ І
ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СТРУКТУРА СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА
 
 
1.1. Визначення суб’єктивного права
 
 
         У літературі інколи пишуть, що суб'єктивного права – це міра юридично можливої поведінки. Але якщо воно лише міра, масштаб, то його відмінність від об'єктивного права зводиться лише до формальної. У подібних визначеннях не зазначено про соціальну цінність юридичних прав громадян (організацій), про свободу вибору та рішення, про самостійну діяльність суб'єкта права.
         Міра поведінки в суб'єктивному праві припускає перш за все забезпечення самостійної діяльності учасників суспільних відносин, можливість вільного вибору. Суб'єктивного права не є свободою в рамках закону, а є законом гарантована свобода, тобто визнана правом можливість самостійно діяти і ухвалювати вольові рішення, яка підлягає неухильній охороні з боку держави.
         Розуміння суб'єктивного права у різні історичні періоди було різним.
Так, в буржуазну епоху, Б. Віндшейд трактував суб'єктивне право як «сферу панування, в межах якої воля індивіда є законом для інших індивідів» [1, с. 44],[2]Р. Іеринг визначав СП як «юридично захищений інтерес»[2, с. 327].[3]
У радянський період історії глибокий аналіз суб'єктивних прав громадян дає Г. Кленнер Послідовно описані проблеми СП Н.И. Матузовим, але він зупиняється головним чином на спеціально-юридичному вивченні проблеми, лише стисло і у загальних рисах звертаючи увагу на матеріальну обумовленість суб'єктивних прав, як і будь-яких інших правових категорій [3].[4]А.А. Піонтковський в своїх загальнотеоретичних статтях неодноразово ставив питання про зв'язок об'єктивного і суб'єктивного права, але аналіз здійснювався з принципово політичних позицій захисту прав людини, філософського обґрунтування співвідношення об'єктивної і суб'єктивної сторони права [4].[5]Розкриває корінні особливості суб'єктивного права особи в соціалістичному суспільстві М. З. Строговіч, але і він не ставить перед собою завдання спеціального і всестороннього дослідження соціальної природи суб'єктивного права [5].[6]
Визначення суб'єктивного права в радянській юридичній науці поступово збагачувалися. Від уявлень про СП, в яких на перше місце висувався елемент домагання, до визначень, які підкреслювали, що в змісті цієї категорії головне, – в діях юридично зобов'язаної особи, і, далі до положення про те, що суб'єктивне право припускає можливість позитивної дії правомочного – такий шлях був пройдений визначеннями суб'єктивного права. Цей шлях був пов'язаний з виявленням елементів структури одиничного суб'єктивного права. Характерно і те, що від первинних і до сучасних визначень суб'єктивного права, в них завжди зверталася увага на міру можливої поведінки. В одному випадку суб'єктивне право – міра і вид можливої поведінки, які охороняються державою, в іншому ж – воно визначається як можливість дозволеної державою поведінки, в третьому – суб'єктивне право є можливість поведінки, надана нормою права.
Разом з тим, обмежуючись вказівкою на міру поведінки, на масштаб дозволеного, існуючі визначення суб'єктивного права не відображають одну надзвичайно важливу гносеологічну тонкість – воно, на відміну від ОБ, існує на межі можливості і дійсності, з нього починається реалізація загальних норм. Виходячи з вищесказаного, суб'єктивне право – це система особистих прав суб'єктів, їх юридичний статус, положення, що характеризується станом свободи вибору рішень і дій.

 

1.2. Ознаки суб’єктивного права
 
 
Не дивлячись на безліч визначень відомих правознавців, суб'єктивне право володіє деякими загальними, родовими рисами, що зберігають своє значення за будь-яких умов. Тому, як би ми не визначали і не розглядали суб'єктивне право, «...безперечним залишається одне – воно завжди означає для особи певну правову можливість, дозволеність, особливий дозвіл або повноваження, що надається і гарантується державою. Ця ознака є родовою, загальною суб'єктивного права; різниця лише в об'ємі, характері і ступені гарантованості цих можливостей». [7, с. 97].[7]
Щоб мати більш повне та глибоке уявлення про суб'єктивне право, необхідно розглянути ознаки, що його характеризують.
Суб’єктивному праву притаманні такі ознаки:
1) необхідність (повинність) певної поведінки;
2) обов'язок, що належить суб'єкту права — правозобов'язаному – означає, що правозобов’язана особа має задовольнити волю (інтерес) носія суб’єктивних прав. В одних випадках цей обов'язок полягає в утриманні від дій, що порушують суб'єктивне право, в інших — дане право забезпечується виконанням обов'язку, тобто активними діями зобов'язаної особи;
3) покладається з метою задоволення інтересів правомочної особи – за допомогою суб’єктивних прав людина та громадянин може задовольнити свої інтереси чи потреби не порушуючи прав і свобод інших людей ;
4) існує у правовідносинах – реально втілює волю (інтерес) учасників правовідносин, оскільки вони зв’язані предметом інтересу;
5) є мірою можливої поведінки, порушення якої є зловживання правом;
6) існує лише відповідно до суб'єктивного юридичного права;
7) встановлюється юридичними нормами – право складається з норм, які визначають права та свободи громадянина та людини;
8) забезпечується (гарантується) державою – права, які визначаються державою, підтримуються та гарантуються нею. Право охороняється державним примусом.

 

1.3. Структура суб’єктивного права
 
 
Система суб'єктивних прав, на відміну від правової системи держави, особливо динамічна. Суб'єктивні права отримуються, знаходяться в тій або іншій стадії реалізації, вичерпуються (припиняються), змінюються безпосередньому за змістом та об'ємом, є юридичною підставою виникнення інших прав. Правомочні особи можуть не використовувати наданих прав або використовувати їх частково, можуть звертатися або не звертатися за захистом порушуваних прав. Суб'єктивними правами володіють і розпоряджаються мільйони громадян країни, посадовці, величезне число підприємств і установ. Кіл-сть одиничних суб'єктивних прав у суб'єктів найрізноманітніших суспільних відносин практично неозоро.
Суб'єктивне право в масштабі країни динамічно за своєю природою, тому що воно безпосередньо пов'язано з людською діяльністю у всіх сферах життя, вплетено у величезну мережу суспільних відносин і зв'язків.
Суб'єктивне право складається з трьох елементів: права на власні дії, права вимоги і права на захист. Тільки у органічному зв'язку ці елементи утворюють суб'єктивне право. Досліджуючи структуру суб'єктивного права, слід мати на увазі співвідношення елементами права. А саме: діяння, яке людина зобов'язана зробити, - завжди дозволено і не заборонено йому; діяння, яке людині дозволено зробити, - не заборонено йому і не поставлено йому в обов'язок; діяння ж, яке заборонене, - тим самим не дозволено і не повелено людині.
Розглянемо кожний елемент окремо.
1. Право на власні дії. Практично суб'єктивне право виступає як можливість певної поведінки самої правомочної особи – носія, володаря правомочності. Ця можливість забезпечується нормами об'єктивного права і юридичним обов'язком іншої особи або осіб. Обов'язки, що кореспондують суб'єктивному праву, можуть, у разі потреби, бути примусово здійснені за допомогою механізму державної дії. Можливість діяти означає, що носій суб'єктивного права може поводитися певним чином, самостійно обирати законні засоби, шляхи і способи досягнення мети, задовольняти свої інтереси, потреби, користуватися соціальними благами, претендувати на дії інших осіб. Все це закріплено в законі і в інших нормативно-правових актів саме шляхом надання його суб'єктивних прав.
2. Право на чужі дії. Як вже зазначалося, наявна в суб'єктивному праві юридична можливість виражається, перш за все, в можливості здійснення правомірних дій самим суб'єктом, в дозволеності поводитися певним чином. Це є головним і визначальним в суб'єктивному праві. Проте можлива або дозволена поведінка носія суб'єктивних прав завжди спирається на відповідний кореспондуючий обов'язок іншої сторони, тобто на належну, юридично закріплену, необхідну поведінку зобов'язаної особи або осіб. Без цього суб'єктивне право неможливе. Забезпеченість суб'єктивного права обов'язками інших осіб якраз робить його реально здійсненним і відрізняє від інших соціальних можливостей. Можливість вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта аж до застосування державного примушення є хоч і не головною, проте необхідною ознакою суб'єктивного права. При цьому зовсім не обов'язково, щоб домагання насправді мало місце, достатньо, щоб воно зберігалося як можливість.
3. Право на захист (право домагання). Якщо вимога, звернена до зобов'язаної сторони, добровільно не виконується, то вступає в дію остання можливість в суб'єктивному праві – можливість використовувати механізм державного примушення. Суб'єктивне право – міра гарантованої державою можливості, і ця гарантованість якраз і повинна забезпечувати належний захист і реалізацію суб'єктивних прав. Володар суб'єктивного права у разі порушення його права або невиконання зобов'язаною особою покладеного на неї обов'язку завжди може звернутися до сприяння держави, яка у будь-якому випадку повинна забезпечити виконання закону і відновити справедливість. Можливість захисту або домагання є самостійною, а не супутнім, не побічним елементом суб'єктивного права. Але до цієї можливості не можна зводить весь зміст суб'єктивних прав. Домагання є лише одним з можливих станів суб'єктивного права, відсутність домагання не означає відсутності прав. При цьому навряд чи можна погодитися як з думкою про те, що суб'єктивне право в будь-якому його прояві набуває характеру домагання, оскільки це відбувається далеко не у всіх випадках.
Значення і роль кожного з вказаних елементів може змінюватися залежно від особливостей того або іншого суб'єктивного права, специфіки правового відношення, в рамках якого воно може знаходитися. Всі вищезазначені елементи потрібно розглядати у тісному взаємозв’язку. Єдність вказаних можливостей і складають структуру суб'єктивного права.

 

РОЗДІЛ ІІ
МІСЦЕ І РОЛЬ СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА У СУСПІЛЬСТВІ
 
 
2.1 Місце та роль суб’єктивного права у змісті правовідносин
 
 
Правовідносини - це врегульоване нормами права суспільні відносини, учасники якого мають взаємні права й обов'язками, гарантованими державою.
Суб'єктивні юридичні права і обов'язки складають зміст правовідносин. Розрізняють його юридичний і фактичний зміст.
Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників. Важливо: юридичним змістом правовідносин є не самі реальні дії сторін, а лише відповідно можливі і. належні, тобто передбачені законом.
Фактичний зміст правовідносин — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їхніх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.
Стосовно складових змісту правовідношення у правовій літературі висловлено декілька думок. Одні вчені до них відносили поведінку сторін правовідношення [8, с. 13] ,[8]інші — правомочний і обов'язки його суб'єктів [9, с.19],[9] а треті — поведінку, правомочний і обов'язки учасників правовідношення [10, с. 27].[10]Остання точка зору нині найпоширеніша, оскільки об'єднує фактичний і юридичний зміст правовідношення.
У юридичній літературі можна знайти і відмінні від викладених вище міркування [8, с. 118;[11]9, с. 324;]. [12]
У навчальній літературі з права соціального забезпечення вказується, що змістом основного матеріального правовідношення є суб'єктивне право громадянина (сім'ї) вимагати надання йому призначених у певному розмірі (обсязі) пенсії, допомоги, компенсації, послуги; і обов'язок другого суб'єкта — відповідного органу — надати даний вид забезпечення в установленому розмірі. Змістом процедурного правовідношення є суб'єктивне право громадянина на процедуру перевірки юридичних фактів і встановлення його права на відповідний вид забезпечення та винесення рішення про його призначення; і обов'язок другого суб'єкта провести цю процедуру і призначити пенсію або інший вид забезпечення, що є об'єктом даного правовідношення. Змістом процесуального правовідношення є процесуальні дії суб'єктів з приводу розгляду спору про соціальне забезпечення і винесення рішення про поновлення порушеного права громадянина на соціальне забезпечення або відмову в цьому, коли немає правопорушення [10, с. 21-22;[13]11, с. 10;[14]12, с. 13].[15]
Суб'єктивне право і відповідний йому обов'язок утворюють юридичний зв'язок правомочної особи із зобов'язаною сторін. Причому правове відношення може складатися з однієї або декількох юридичних зв'язків. Наприклад, правовідношення, що виникає на основі договору купівлі-продажу, включає як мінімум два правові зв'язки: перша — право покупця отримати товар і обов'язок продавця передати товар покупцеві; друга — право продавця отримати гроші за товар і обов'язок покупця заплатити за нього узгоджену в договорі суму.

 

2.2.Співвідношення суб’єктивного та об’єктивного права
 
 
Для того щоб краще зрозуміти співвідношення суб’єктивного та об’єктивного права, в декількох словах окреслимо об’єктивне право.
Об’єктивне право - це загальний нормативний регулятор суспільних відносин, система формально-визначених, загальнообов'язкових норм, які встановлені або санкціоновані державою, виражають його волю, є офіційним критерієм правомірного або протиправного поводження.
Як об'єктивна реальність, позитивне право існує в законах і інших визнаних державою джерелах (формах) права. Ці норми існують об'єктивно, тобто незалежно від якої-небудь конкретної особи - суб'єкта права, а також незалежно від того, знає або не знає про їх ця особа. Саме тому дана система норм називається "об'єктивним правом".
СП взаємодіє з об'єктивним правом. Суб'єктивні юридичні права суб'єктів, які становлять сутність СП, формулюються і закріплюються у чинних правових нор­мах, в об'єктивному праві. Отже, СП знаходить своє відображення у нормах об'єктивного права. Але і об'єктивне право невід'ємне від суб'єктивного. Основним завданням норм права є правове регулювання суспільних відносин. А правове регу­лювання здійснюється через юридичні права і обов'язки суб'єктів.
         Будь – які права породжують відповідні обов’язки. Закріплення в об'єктивному праві можливостей суб’єкта породжує певні обов’язки для зобов’язаного суб’єкта. В той же час при виникненні певних обов’язків, миттєво виникають відповідні права суб’єкта. Таким чином, суб'єктивному праву правомочного з необхідністю кореспон­дують юридичні обов'язки зобов'язаного. Невиконання цих обов'язків є правопорушенням і тягне за собою певний вид юридичної відповідальності та застосування засобів державного примусу.
СП як можливість певної поведінки, що спрямована на задоволення певних інтересів, знаходить юридичний вираз у відпо­відних нормах об'єктивного права. Закріплене в нормах права, СП існує, насамперед, як можлива поведінка, по­тенційна можливість суб'єкта поводити себе певним чином. І ця можливість, існує потенційно, незалежно від того, вступає суб'єкт у пра­вовідносини для реалізації цієї можливості чи ні.
Взаємодію ОП і СП охарактеризував Кириченко В.М.: «Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від ОП до СП. Тобто, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності, вона є об’єктивною. Основною її вимогою є відповідальність економічним, політичним та іншим факторам об’єктивної діяльності, що викликали її до життя. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації та реалізується в поведінці суб’єкта, то стає суб’єктивною.» [8, c.8].[16]
 
І суб’єктивне і об’єктивне право мають спільні та відмінні риси.
 
Спільні риси:
1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.
2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин – саме ОП та СП регулюють суспільні відносини шляхом юридичного закріплення певних прав та обов’язків (ОП) та їх реалізації на практиці.
3. Вони встановлюються державою.
4. Мають документальну форму закріплення – ОП та СП закріплюються в нормативно-правових актах та в КУ, що визначає їх офіційний, але не загальнообов’язковий характер.
5. Охороняються державою – закріплені державою ОП і СП, охороняються та гарантуються нею та ъъ органами (державний примус).
6. Мають визначений зміст та нормативний характер – зміст ОП та СП має впорядкований та чітко визначений характер. «Право складається з норм як загальнообов’язкових правил поведінки, що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб тощо».[9, c.8].[17]
7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.
 
Відмінні риси:
1.ОП залежить від об'єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер. Натомість СП залежить від суб'єктивних факторів, серед яких рівень підготовки депутатів, працівників правоохоронних і судових органів, громадян
2. ОП складають норми загального характеру. СП стосується певних суб'єктів.
3. ОП поширюється на всі сфери суспільних відносин. СП поширюється лише на певну сферу відносин
4. ОП потребує конкретизації індивідуальними актами. СП є нормами прямої дії.
5. ОП має форму нормативно-правового акта, звичаю, прецеденту чи нормативного договору, що складають поняття джерела права. Натомість СП існує у формі індивідуальних нормативних актів-рішень, постанов, вироків, указів тощо
6. ОП спрямоване на регулювання суспільних відносин. СП спрямоване на надання можливостей конкретним суб'єктам.
7. ОП має загальнообов'язковий характер і поширюється на всіх суб'єктів права. СП має індивідуальний характер і регулює поведінку конкретного суб'єкта.
8. ОП встановлює способи, межі та методи правового регулювання. В свою чергу СП встановлює особливі методи та способи поведінки суб'єкта щодо визначеного випадку.
9. ОП залежить від потреб суспільства. А СП залежить від настання юридичних фактів.
10. ОП охороняється у загальному порядку державою. А СП конкретизує засоби впливу на окремих суб'єктів.
 
2.2. Цінність суб’єктивних прав
 
 
 
 
В чому ж полягає цінність суб’єктивних прав?Розгляньмо це питання детальніше.
Практична цінність суб'єктивних прав полягає у можливості здійснення певних дій, які випливають із змісту того чи іншого конкретного СП. Реальність суб'єктивних прав забезпе­чується за допомогою засобів, способів і умов, за допомогою яких суб'єкт досягає здійснення своїх прав. Гарантії суб'єктивних прав поділяються на: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні. Розглянемо кожний елемент окремо.
Економічні гарантії — це сукупність економічних чин­ників (матеріальні цінності суспільства, ринкова економіка, досконала система економічних відносин і т. ін.), які сприя­ють повній і безперешкодній реалізації суб'єктивних прав.
 Політичні гарантії — це сукупність політичних чинників суспільного і державного життя (політична система суспільства, плюралізм та гласність у здійсненні політич­ного життя тощо), що забезпечують повну і безперешкодну їх реалізацію.
          Ідеологічні гарантії — це сукупність ідеологічних і світо­глядних принципів, що обумовлюють першочергові цінності і непорушність суб'єктивних прав, їхню повну і безпереш­кодну реалізацію.
          Юридичні гарантії — це сукупність тих правових інсти­тутів, що забезпечують можливість реалізації суб'єктивних прав, а також захищають і охороняють їх від будь-яких обмежень і порушень.
 
         Враховуючи вищесказане, соціальна цінність суб'єктивних прав полягає в тому, що їх наявність:
 а) відображує можливості держави забезпечувати реалізацію певних суб'єктивних прав особи;
 б) забезпечує суб'єктам мож­ливість активної участі в економічному житті суспільства і тим самим сприяє зміцненню його матеріального ста­новища.
в) є мірою досягнутого в суспільстві прогресу щодо встановлення дійсного демо­кратизму, визнання і забезпечення свободи особи;
 г) забез­печує громадянам активну участь у всіх сферах суспіль­ного життя і як наслідок активізується соціально-політичне життя суспільства;
         д) є втіленням пануючих у суспільстві поглядів на демократію, гуманізм, права осо­би;
е) є інструментом ви­криття перекручень дійсних досягнень суспільства у гу­манітарній сфері.
є) є правовим інстру­ментом розвитку демократії у суспільстві на основі прин­ципів гуманізму і свободи особи;
         ж) визначає систему взаємних юридичних прав та обов'язків держави і особи;
         з) виступає регулятором поведінки громадянина шляхом фіксації певних еталонів поведінки, які відповідають інте­ресам суспільства;
і) є інструментом поєднання порядку і організованості з активністю і самостійністю поведінки гро­мадян.
Під особистою цінністю суб'єктивних прав слід розуміти те значення, що має для громадянина, його розвитку, задоволення інтересів і потреб наявність і  можливість реалізації пев­них повноважень, що виходять з тих або інших суб'єк­тивних прав.
Цінність суб'єктивних прав для особи з економічної точ­ки зору вбачається у тому, що вони надають можливість вимагати від держави відповідного матеріального забезпе­чення у реалізації повноважень, що виходять з того або іншого СП.
З політичної точки зору цінність суб'єктивних прав для особистості виявляється у тому, що вони реально визначають положення особи як вищої цін­ності у державі і суспільстві, а також вказують особистості, в яких сферах і в якому просторі держава розглядає його як вирішальну силу політичних процесів у суспільстві.
Цінність суб'єктивних прав для особистості з ідеоло­гічної точки зору вбачається у тому, що вони дають змогу індивіду зрозуміти, якою мірою в них виражено принципи демократії, гуманізму, справедливості, що мають загально­людську цінність.
З юридичної точки зору цінність суб'єктивних прав що­до особистості вбачається у тому, що вони:
а) є засобом упорядкування суспільних відносин і дозволяють громадя­нину планувати свою поведінку,прогнозуючи поведінку інших суб'єктів;
б) визначають систему конкретних повно­важень громадянина у найважливіших сферах суспільних відносин;
в) є юридичним інструментом набуття громадя­нином тих чи інших соціальних благ;
г) слугують основою системи юридичних та інших засобів забезпечення участі громадян у найважливіших сферах соціальних відносин.

 

ВИСНОВКИ
 
 
Дослідивши тему курсової, можна з упевненістю сказати, що право не зводиться до сукупності юридичних норм, воно втілено в правах учасників суспільних відносин. Це юридичні права, вони загальнозначущі і захищені державою, їм відповідають юридичні обов'язки, що разом із правами зафіксовані в загальних нормах законодавства, у судових рішеннях, сформульовані в правових звичаях. Носії юридичних прав та обов'язків - «суб'єкти права», поза діяльністю яких немає і не може бути реальної правової дійсності. Суспільні відносини можуть виражатися у виді загального соціального зв'язку членів даного суспільства або в якості безпосереднього, прямого їхнього спілкування. Відповідно і юридична форма взаємодії суб'єктів права укладається в загальному правовому зв'язку або в конкретних правовідносинах. А юридичні права суб'єктів іменують суб'єктивним правом тому, що вони належать суб'єктам. Таке найменування вироблене юриспруденцією, воно традиційно. Утім, поза питаннями зв'язку з об'єктивним правом можна обійтися терміном право суб'єкта, якщо тільки не забувати, що в людей (організацій) є і неюридичні, тобто соціальної властивості, права (наприклад, моральне право, права членів суспільних об'єднань і т д.).
Крім того, завдяки суб'єктивному праву, правове регулювання суспільних відносин підтримується контактом пануючої об'єктивованої волі з індивідуальною волею учасників суспільних відносин, загальнормативний вплив стуляється з індивідуально-конкретним, особливо, коли законодавство дає відомий простір розсуду суб'єктів і передбачає акти застосування юридичних норм.
Не мало важливим також є і те, що однією з особливостей суб'єктивного права є його забезпеченість кореспондуючими юридичними обов'язками, дотримання цього права всіма громадянами, установами, посадовими особами і державними органами, а також обов'язок виконання відповідних вимог правомочного, завдяки чому він може за захистом свого права звернутися до відповідного державного органа.
Я використала чималу кількість літератури, але в ній немає загальної думки про поняття суб’єктивного права та його цінності. На основі зробленої роботи можна сказати, що цінність суб’єктивних прав полягає у наявності певних повноважень,які,за власним розсудом можна реалізовувати. Суб’єктивне право дає можливість особі залучатися до активної участі в суспільстві, набувати та використовувати певні соціальні блага для індивідуального розвитку, задоволення своїх інтересів та потреб і т.д.. Це інструмент поєднання порядку і організованості з активністю і самостійністю поведінки гро­мадян.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
 
1.Алексеев С.С. Общая теория права - М.: Юрид.лит., 1994.
2. Бабаев В.К. Теория современного советского права. – Н.Новгород, 1991.
3. Власов В.И. Теория государства и права. - Ростов н/Д, 2002
4. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. – Київ, 2006
5. Кириченко В.М. Правознавство: Курс лекцій. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 240 с.
6. Кленнер Г. От права природы к природе права. – М.: Прогресс, 1988.
7. Конституція (Основний закон) України. – К., 2006.
7. Лекции по общей теории права. Н.М. Коркунова. Книга 2. Объективная и субъективная сторона права. – М.: 2003.
8. Лившиц Р. 3. Теория права. Учебник – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
9. Матузов Н. І. Особа. Має рацію. Демократія. (теоретичні проблеми суб'єктивного права). Видавництво Саратовського університету. 1972. – 294 с.
10. Морозова Л.А. Теория государства и права. - М., 2004.
11. Общая теория права и государства /Под ред. В.В. Лазарева. - М., 1994.
12. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. – М., 2001
13. Радько Т.Н. Теория государства и права. - М., 2004
14. Ромашов Р. А. Теория государства и права. - М., 2006 г.
15. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс). - Харьков, 2005 – 840 с.
16. Сурилов А.В. Теория государства и права: Учебник. – К.; Одесса, 1989.
т11. Теория государства и права: Учебник. / Под ред. М.Н. Марченко. - М.: Издательство "Зерцало", 2004.
17. Теория государства и права /Отв. ред. В.М. Корельский, В.Д, Перевалов. - Екатеринбург, 1996
18. Черданцев А.Ф. Теория государства и права. – М., 2003.
19. Четвернин В.А. Понятия права и государства. Введение в курс теории государства и права. - М., 1997.
20. . Явич Л.С. Общая теория права. – 1976.


[1] КУ, Сімферополь, 2006 р.
[2] Windscheid B. Lehrbuch des Pandektenrecht, t. I, 1906
[3] Jhering R. Qeist romischen Recht, t. 3, 1879
[4] Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия.
[5] Пионтковский А.А. Актуальные вопросы общей теории социалистического права.– В кн.: Проблемы советского социалистического государства и права в современный период
[6] Строгович М.С. Социалистическое право и права личности – В кн. Проблемы советского социалистического государства и права в современный период
[7] Матузов Н. І. Особа. Має рацію. Демократія. (теоретичні проблеми суб'єктивного права). Видавництво Саратовського університету. 1972. – 294 с.
[8] Гуреев П.П. Судебное разбирательство гражданских дел. — М., 1958.
[9] Клейнман А.Ф. Советский гражданский процесс. — М., 1954.
[10] Джалидов Д.Р. Гражданское процессуальное правоотношение и его субъекты. — Душанбе, 1962
[11] Современные проблемы  трудового права России // Гос. и право. — 2002.
[12] Теория государства и права: Учеб. для вузов / Под ред. М.М.Рассолова, В.О.Лучина, Б.С.Эбзеева. - М., 2000
[13] Голенко Е.Н., Ковалев В.И. Право социального обеспечения: Схемы. Комментарии. — М., 2001. — С. 21—22
[14] Голенко Е.Н., Ковалев В.И. Право социального обеспечения (конспект лекций). — М., 2001. — С. 10
[15] Голенко Е.Н., Ковалев В.И. Право социального обеспечения (конспект лекций в схемах) / Сост. Д.И.Платонов. - М., 2001. — С. 13
 
[16] Кириченко В.М. Правознавство: Курс лекцій. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – с.8
[17] Кириченко В.М. Правознавство: Курс лекцій. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – с.8
© Рефератбанк, 2002 - 2024