Вход

Санитарно-просветительная работа (Украина)

Реферат* по медицине и здоровью
Дата создания: 12,04,2010
Автор: Пристопюк О. В.
Язык реферата: Украинский
Word, doc, 511 кб
Реферат можно скачать бесплатно
Скачать
Данная работа не подходит - план Б:
Создаете заказ
Выбираете исполнителя
Готовый результат
Исполнители предлагают свои условия
Автор работает
Заказать
Не подходит данная работа?
Вы можете заказать написание любой учебной работы на любую тему.
Заказать новую работу
* Данная работа не является научным трудом, не является выпускной квалификационной работой и представляет собой результат обработки, структурирования и форматирования собранной информации, предназначенной для использования в качестве источника материала при самостоятельной подготовки учебных работ.
Очень похожие работы
Зміст
Вступ
Санітарна освіта. Визначення
Історична довідка
Мета санітарної освіти
Здійснення мети санітарної освіти
Пропаганда
Санітарно-просвітня робота в ЛПЗ
Структура організацій, що здійснюють санітарно-просвітню роботу
Висновок
Література

Вступ.
            Санітарна освіта є системою державних, медичних та суспільних заходів, направлених на охорону та зміцнення здоров’я, попередження хвороб, збереження активного довголіття, високої працездатності. Санітарно-просвітня робота покликана постійно та цілеспрямовано підвищувати рівень санітарної культури та здоров’я населення. Гігієнічне навчання та виховання надає навики та поглиблені санітарно-гігієнічні знання різним групам населення: дітям школярам, робітникам, хворим.
Проблеми, тематика та повсякденне практичне вирішення питань санітарно-просвітньої роботи визначаються загальнодержавними задачами в області охорони здоров’я та профілактичної медицини та регламентуються законодавчо.
В нашій країні та закордоном широко використовуються методи масової, групової та індивідуальної санітарно-просвітньої роботи, яка може здійснюватись в усній, друкованій, художній формах. Особливо важливу роль грають засоби масової інформації, радіо, телебачення, кінематограф, Інтернет. Основи здорового способу життя та розповсюдження гігієнічних навиків знаходять широке відображення в випусках популярної медичної літератури, пам’ятках, буклетах, листівках.
Санітарна освіта є тим важливим чинником, який зараз та в майбутньому забезпечить значне зменшення рівня захворюваності, подовження тривалості життя, адже ще М. І. Пирогов писав, що майбутнє належить медицині попереджувальній.

Санітарна освіта.Визначення.
Визначення поняття санітарної освіти (або санітарної просвіти) має важливе значення для розуміння сутності та завдань цієї галузі соціально-медичних знань. На даний час в більшості українських джерел зустрічається перекладене визначення, яке застосовувалось у медицині та гігієні колишнього СРСР: «Санітарна освіта - це система поширення санітарно-гігієнічних та медичних знань і навичок з метою оздоровлення праці й побуту, збереження здоров'я, працездатності та довголіття людини».
Сучасні іноземні організації та автори визначають дане поняття так: «Health education is a social science that draws from the biological, environmental, psychological, physical and medical sciences to promote health and prevent disease, disability and premature death through education-driven voluntary behaviour change activities. Health education is the development of individual, group, institutional, community and systemic strategies to improve health knowledge, attitudes, skills and behaviour» [санітарна освіта – соціальна наука, що відокремилась з біологічних, екологічних, психологічних, анатомічних та медичних наук для сприяння здоров’ю, попередження хвороби, інвалідності та передчасної смерті шляхом добровільних, керованих освітою, заходів. Санітарна освіта – розробка індивідуальних, групових, інституційних, суспільних та загальносистемних стратегій з метою покращення знань про здоров’я, а також формування відповідних схильностей, навичок та поведінки]. Слід зазначити, що поняття «Health education», яке українські автори перекладають як «санітарна освіта» має ширший зміст.

Історична довідка.
Коріння санітарної освіти та профілактики сягає глибокої давнини. Питання попередження хвороб на основі дотримання правил особистої гігієни та раціонального харчування займали важливе місце вже у медицині Стародавнього світу.
На Україні у пам'ятках старовинної української літератури: «Ізборники Святослава», «Пчола» та інших зустрічаємо гігієнічні та медичні поради. В XVI – XVII ст. їх подавали широко розповсюджені різні «лечебники», «зельники», «вертогради». У XVIII і на початку XIX ст. поширювали в народі медичні знання українські вчені-медики: Д. Самойлович, К. Ягельський, О. Шафонський, М. Гамалія, Ф. Барсук-Мойсєєв, Н. Максимович-Амбодик, Є. Мухін. Популярні підручники з медицини написали С. Венечанський (про лікування венеричних хвороб), Я. Саполович і Й. Каменецький (підручник з медицини та гігієни для священників і семінаристів), І. Кашинський, Ф. Лоєвський, О. Масловський.
У Рос. Імперії у XIX-XX ст. видавалися науково-популярні медичні журнали: «Друг здравия», «Популярная медицина», «Здоровье», «Вегетарианский Вестник», «Вегетарианское Обозрение», «Здоровая Жизнь» та інші, у яких брали участь українці. Чималу працю у напрямі санітарної освіти здійснювали установи земської медицини, та товариство лікарів ім. М. Пирогова, при якому в 1894 було створено «Комиссию по распространению гигиенических знаний в народе», яка видавала науково-популярні брошури. Літературу даного напряму українською мовою  також видавало Благодійне Товариство видання загальнокорисних і дешевих книг у Петербурзі (1898-1917). У Києві з 1886 провадили систематичні народно-медичні читання. Науково-популярні медичні праці у другій пол. XIX ст. писали С. Ніс «Про хвороби і як їм запобігати» і С. Подолинський «Життя і здоров'я людей в Україні» (1879). У 1913 - 1914  роках в Полтаві виходив журнал, що містив статті на медичні теми - «Життя і Знання».
В УНР санітарну освіту здійснювали Міністерство Народного Здоров'я й Опіки та Український Червоний Хрест, в ЗУНР — Комісаріат і Рада Охорони Народного Здоров'я. На Західній Україні в цьому напрямку працювали, крім крайових земель Галичини й Буковини (до 1918), загальноосвітнє товариство «Просвіта», а згодом фахові товариства: антиалкогольне та антинікотинне товариство «Відродження» (з 1907), Українське Лікарське Товариство (з 1910), Українське Крайове Товариство Охорони Матерів і Дітей, і Українське Гігієнічне Товариство (з 1929), всі з головним осередком у Львові. Вони мали свої філії, випустили популярну літературу в напрямку охорони здоров'я і гігієни та видавали журнали («Здоровлє», «Відродження», «Народне Здоровля»), влаштовували доповіді, виставки тощо.
В УССР санітарну освіту вели, крім органів Міністерства Охорони Здоров'я, Український Червоний Хрест, товариство «Знання», культурно-освітні заклади, профспілки, спортивні товариства, медичні університети (Київ, Харків, Одеса та ін.) тощо. Санітарно-освітні дисципліни входили в програму навчання у загальноосвітніх школах. Робітники харчової промисловості, громадського харчування, торівельної мережі й комунального господарства зобов'язані були засвоїти та скласти залік по санітарно-технічному мінімуму. Для робітників промислових підприємств було  введено навчання основ промислової санітарії і гігієни праці. У сільських місцевостях працювали громадські школи здоров'я. Систематичну санітарно-просвітню роботу серед населення проводили лікувально-профілактичні заклади. При Міністерстві Охорони Здоров'я УССР, в обласних та районних центрах працювали ради санітарної освіти. На початок 1962 в УССР було 65 спеціальних будинків санітарної освіти, при санітарно-епідеміологічних станціях та великих лікарнях працювали інструктори з санітарної освіти. При УНДІ комунальної гігієни було створено методично-науковий сектор з питань санітарної освіти населення. На медичні теми видавалась популярна література, читались лекції, медичні знання поширювались за допомогою преси, кіно, телебачення.
Підсумовуючи, можна сказати, що санітарна освіта в Україні має глибоке коріння та значні здобутки. В інших державах світу ця галузь розвивалась одночасно з розвитком медицини та науки.
У тому чи іншому обсязі санітарне просвітництво проводиться у всіх розвинених державах світу. Нижче наведено історичні факти з розвитку санітарно-просвітньої науки в деяких країнах.
         В кінці XIX ст. в селищах та містах США робились спроби поширення санітарних знань та сприяння здоров’ю населення, зокрема заклики до належної утилізації стічних вод та дотримання особистої гігієни. В 1893 році Натан Страус відкрив у Нью-Йорку першу молочну кухню, де можна було отримати пастеризоване молоко та настанови щодо годування немовлят.
Індустріалізація та урбанізація призвели до значного напливу переселенців у великі міста. Це призвело до поширення різноманітних хвороб та епідемій. Реформатори, наприклад Джейн Адамс, добре розуміли необхідність гігієнічних та санітарно-медичних навичок населенню. Були відкриті курси санітарної освіти в великих містах. Це співпало з так званою Прогресивною Ерою в історії США.
За кошти фонду Рокфеллера було створено організацію , що займалася боротьбою з нематодозами, які були широко розповсюджені в місцях з поганими санітарно-побутовими умовами. Перший голова цієї організації, Вікліфф Роуз, стверджував, що організація санітарної освіти серед населення має бути доручена спеціалістам. За його сприянням була створена школа санітарної освіти Джона Хопкінса під час епідемії грипу в 1918 році. Пізніше аналогічні заклади були створені при Гарвардському університеті та Університеті Торонто (Канада).
Під час Великої Депресії президент Франклін Рузвельт впровадив програму владного сприяння в різноманітних галузях науки та культури, в тому числі в галузі охорони здоров’я та санітарної освіти. Закон Про соціальний захист (прийнятий в 1935) наказував створити власну службу соціальної освіти в кожному штаті. Це потребувало спеціалістів, з необхідним освітнім рівнем, яких почали готувати вищевказані навчальні заклади.
Після початку Другої Світової війни потреба в спеціалістах з санітарної освіти значно зросла. Вони були необхідні в тилу та на фронті з метою зменшення небойових втрат від захворювань.
В кінці 1950-х Конгрес США прийняв законопроект для фінансування професійної підготовки в області суспільної охорони здоров'я. Скорочення витрат на охорону здоров’я на початку 1960-х років консервативним урядом призвело до обмеження фінансування в напрямку санітарно-просвітньої роботи. В середині 1960-х голова Johnson's Great Society, прагнучипродовжувати роботу "Нового курсу" у розширенні участі уряду при вирішенні соціальних питань, запровадив програми Medicare і Medicaid, які діють до сьогодні.
З 1960 р. громадським охороною здоров'я розширилася в нові області, було створено багато нових організацій. На даний час функціонує 32 навчальних заклади, більше десятка організацій, що займаються санітарно-просвітньою роботою з населенням, підготовкою спеціалістів, стажуванням волонтерів та ін.
Історія санітарної освіти Канади нерозривно пов’язана з історією медицини цієї країни. До 1900-хроків ці дві науки не розділялись та мали спільний розвиток. На початку XX ст. санітарна освіта та профілактична медицина відокремились від інших галузей медицини. Обидві галузі були пов’язані з санітарією та гігієною, але санітарна освіта була направлена на школярів, а профілактична медицина була орієнтована на запобігання хвороб серед дорослого населення. В 1925р. було створено першу школу санітарної освіти в Торонто. Нею було випущено перший шкільний текст санітарно-просвітнього змісту, що мав назву «Health & Safety».
На початку 1960-х років Фонд Самуеля Бронфмана ініціював перше дослідження в напрямку санітарної освіти. З того часу почались наукові розробки основ санітарно-освітньої роботи. Першою організацією, яка займалась санітарно-просвітньою роботою, стала Association of School Health Education або АНЕ, заснована в 1974 році.
 
Мета санітарної освіти.
Метою є виховання у людини правильних переконань, спрямованих на збереження й підтримку свого здоров'я, профілактику захворювань. Без переконань неможливі ефективна профілактична робота і формування здорового способу життя як кінцева мета профілактики. Метою санітарно-освітньої роботи є розповсюдження серед населення, в тому числі серед хворих, гігієнічних знань, які повинні охопити всі розділи гігієни (харчування, житла, праці, суспільної, особистої тощо), пояснювати шкідливий вплив алкоголю, паління, навчати надавати першу
допомогу при нещасних випадках (травмах, отруєннях, опіках, обмороженнях) і захворюваннях.
Кінцевою метою санітарної освіти (а також метою проведення санітарно-просвітньої роботи) є не поширення інформації про предмет, а формування переконань, вироблених у слухачів в результаті придбання ним знань. Тому необхідно знати шлях, який проходить інформація, перш ніж вона реалізується у вчинках конкретних осіб, з якими проводилася робота. Цей ланцюг в загальному вигляді має такий вигляд:

Здійснення мети санітарної освіти.
Санітарно-просвітницька робота складається з двох напрямків - пропаганди медичних знань про здоровий спосіб життя, шляхи і методи збереження здоров'я та агітації населення в необхідності дотримання правил і методів здорового способу життя та профілактики хвороб.
 
Пропаганда.
Пропаганда здорового способу життя. Ціль пропаганди здорового способу життя - формування гігієнічного поводження населення, що базується на науково обґрунтованих санітарно-гігієнічних нормативах, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я, забезпечення високого рівня працездатності, досягнення активного довголіття. Для реалізації цієї мети повинні бути вирішені наступні задачі:
1.     забезпечення необхідною медико-гігієнічною інформацією про здоровий спосіб життя;
2.     стимулювання діяльності державних органів і громадських організацій по створенню умов для здорового способу життя населення;
3.     залучення всіх медичних працівників у санітарно-просвітню роботу і виховну діяльність;
4.     організація всенародного руху за формування здорового способу життя, об'єднання зусиль з національними рухами такого роду в закордонних країнах.
Формування здорового способу життя - це основний напрямок первинної профілактики. Для кожного медичного працівника пропаганда здорового способу життя є важливим і необхідним розділом роботи, його професійним обов'язком (Наказ Мінздраву № 770 від 14.10.88 і інструктивний лист Мінздраву від 29.06.90).
Пропаганда медичних знань. Пропаганда медичних знань буває трьох типів:
1) масова,
2) групова,
3) індивідуальна.
Усі лікарі, фельдшери, акушерки, медичні сестри, крім повсякденної індивідуальної санітарно-просвітньої роботи з хворими і відвідувачами лікувально-профілактичних установ повинні приділяти щодня частину робочого часу масовій і груповій пропаганді медичних і гігієнічних знань серед населення.
Загальну організацію і керівництво пропагандою здорового способу життя і гігієнічним вихованням населення здійснює МОЗ України, у якому є відділ профілактичної медицини і сектор здорового способу життя.
Науково-медичне керівництво здійснює НДІ пропаганди здорового способу життя. Головною задачею його є розробка наукових і організаційно-методичних основ для подальшого розвитку цієї служби в широку міжсекторну службу формування здоров'я, а в більш широкому змісті в одну зі служб соціальної чи підтримки захисту, що забезпечує людині серед інших соціальних гарантій його невід'ємне право на здоров'я.
В областях і містах працюють Центри медичної профілактики. Структурна організація центрів відповідає їх функціям і включає наступні основні відділи: організаційно-методичний, організаційно-пропагандистський, редакційно-видавничий і консультаційно-оздоровчий.
У Центрі медичної профілактики організовані кабінети: раціонального харчування, фізичної культури, психогігієни і гігієни розумової праці, гігієни побуту, профілактики шкідливих для здоров'я звичок, сімейних відносин, генетики (шлюбу і родини), професійного орієнтування, релаксації (аутотренінгу), а також фітотерапевтичний кабінет.
У складі територіальних поліклінік, поліклінічних відділень центральних районних (міських) лікарень, медико-санітарних частин організується відділення (кабінет) медичної профілактики.
Організаційно-методичне керівництво діяльності відділення (кабінету) здійснює Центр медичної профілактики разом з головним лікарем лікувально-профілактичної установи. Відділення очолює лікар (фельдшер), що має відповідну підготовку в області медичної профілактики та санітарно-освітньої роботи (бажано на базі Академії післядипломної освіти чи на курсах у Центрі медичної профілактики), і володіючий організаторськими здібностями.
Завідувач відділенням (кабінетом) безпосередньо підлеглий головному лікарю лікувально-профілактичної установи.
Підвищення рівня санітарної культури населення, проведення заходів, що сприяють збереженню і зміцненню здоров'я, повинні ґрунтуватися на наступних принципах:
— науковість (пропаганда тих зведень, тих положень, що є науковим знанням, міцно встановленим і затвердженим у науці);
— правдивість і об'єктивність;
— диференційованість і цілеспрямованість;
— масовість;
— систематичність і послідовність;
— комплексність (тобто пропаганда здорового способу життя повинна вестися не тільки медиками, але і психологами, соціологами і т.п.);
—зв'язок з життям суспільства, профільність.
Загалом, найважливішими напрямками виховання санітарно-гігієнічних навичок, пропаганди санітарно-гігієнічних медичних знань, формування здорового способу життя можна вважати наступні:
1. Пропаганда факторів, що сприяють збереженню здоров'я: гігієна праці, раціональне харчування. Гігієна відпочинку, оптимальний руховий режим, фізкультура і спорт, гігієна подружніх відносин, загартовування, особиста гігієна, медико-соціальна активність, психогігієна, гігієна навколишнього середовища.
2. Пропаганда профілактики факторів, що згубно впливають на здоров'я: зловживання спиртними напоями, наркотиками, паління, дотримання деяких етнічних обрядів і звичок.
Санітарно-просвітня робота в ЛПЗ.
В даний час положення про лікувально-профілактичні заклади усіх типів (поліклініку, амбулаторію, лікарню та ін.) передбачають роботу з санітарно-гігієнічного виховання населення. Проте аналіз практичного здійснення санітарно-освітньої роботи в цих установах показує, що нерідко на місцях до її проведення підходять формально і часто допускаються методичні помилки, основними причинами яких є:
1.     Недооцінка лікарями дієвості цього розділу профілактичної роботи, через що вони не приділяють цій роботі належної уваги;
2.     Відсутність знань про організацію та методичні підходи до цієї роботи, що призводить до порушення основного принципу санітарної освіти (диференційованості і цілеспрямованості пропаганди), а серед форм санітарної освіти переважають читання лекцій і випуск санітарно-освітніх бюлетенів.
Крім того, недостатньо уваги приділяється груповим та індивідуальним формам роботи.
Санітарно-просвітницька робота в лікувально-профілактичному закладі являє собою комплекс диференційованих, цілеспрямованих санітарно-освітніх заходів, що передбачають гігієнічне виховання різних контингентів населення і органічно пов'язаних з діяльністю лікувально-профілактичних установ. Санітарно-просвітницька робота проводиться у відповідності з місцевими умовами та завданнями, які стоять перед різними типами лікувально-профілактичних установ.
Загальне керівництво і контроль за організацією та проведенням санітарно-освітньої роботи здійснює головний лікар лікувально-профілактичного закладу, який повинен забезпечувати активну роботу лікарів і середніх медичних працівників за санітарно-гігієнічного виховання населення як в стінах самого лікувально-профілактичного закладу, так і на території, що обслуговується. Головний лікар лікувально-профілактичного закладу працює в тісному контакті з місцевим будинком санітарної освіти, звідки отримує методичну допомогу та матеріали.
Кожен медичний працівник, крім проведення індивідуальних бесід з хворими та їх родичами в процесі надання лікувально-профілактичної допомоги, зобов'язаний щомiсячно 4 години свого робочого часу витрачати на проведення групових і масових форм санітарно-освітньої роботи.
У санітарно-освітній роботі лікувальних закладів виділяють 3 основних ланки: робота  в поліклініці, стаціонарі та на дільниці.
Санітарно-освітня робота в амбулаторно-поліклінічному відділенні.
Посилення профілактичної діяльності амбулаторно-поліклінічних закладів, розширення масштабів профілактичних оглядів і диспансерного спостереження, поступовий перехід до диспансеризації всього населення впливають на організацію і форми проведення санітарно-освітньої роботи.
У сучасних умовах виділяють 2 основні аспекти санітарно-освітньої роботи в амбулаторно-поліклінічних закладів:
§ Санітарне просвітництво щодо залучення населення на медичні профілактичні роботи;
§ Санітарне просвітництво диспанцеризованих контингентів в умовах динамічного спостереження за ними.
Успіх профілактичних оглядів в значній мірі залежить від ставлення до них населення і готовність в них брати участь. Для залучення населення на медичні профілактичні огляди застосовують акордний санітарно-освітній вплив, тобто ударну, короткочасну, масовану інформацію про цілі, завдання та практичної значущості диспансеризації. Це забезпечується:
-Агітаційно-інформаційних санітарно-освітнім впливом;
- Наочними засобами (плакати, гасла і т. д.), які експонуються за місцем проживання населення та безпосередньо в самій поліклініці;
- Роз'ясненням і переконанням за допомогою друкованої інформації (листівки-запрошення, тематичні пам'ятки);
- Читанням лекцій, що роз'яснюють суть  диспансерного методу обслуговування населення;
- Демонстрацією тематичних санітарно-просвітницьких кінофільмів.
Мета даної роботи - виробити у населення території, що обслуговується адекватне відношення до профілактичних заходів та готовність активно брати в них участь. Застосування методики акордно санітарно-просвітнього впливу в ряді поліклінік з метою залучення населення на профілактичні огляди підвищило на 40% участь в них населення.
Подальша санітарно-просвітницька робота з населенням проводиться диференційовано серед здорових, осіб з підвищеним ризиком виникнення захворювання і хворих (гострими і хронічними захворюваннями).
Гігієнічний виховання здорових має на меті збереження і зміцнення їхнього здоров'я. Програма медико-гігієнічної інформації для них передбачає пропаганду здорового способу життя: гігієнічні поради щодо праці, відпочинку, харчування, занять фізкультурою і спортом, боротьби з шкідливими звичками і т. д. Методика роботи з цим контингентом населення включає проведення лікарем індивідуальної бесіди та видачу тематичної пам'ятки, яка містить ряд практичних порад, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я. У цій роботі використовуються різні пам'ятки про здоровий спосіб життя, що видаються НДІ медичних проблем пропаганди здорового способу життя, місцевими будинками санітарної освіти, а також тематичні брошури, видані товариством «Знання».
У сучасних умовах профілактичної роботи особливу важливість набуває гігієнічне виховання груп людей, що мають підвищений ризик виникнення захворювань. Серед преморбідних станів найбільш прогностично небезпечні такі, як тенденція до надмірної ваги, передгіпертонія, гіперхолестеринемія, предіабет та ін. В основі багатьох з них лежать порушення гігієнічних норм поведінки: гіподинамія, куріння, зловживання алкоголем, нераціональне харчування, неправильний режим.
Області охорони здоров'я осіб, що перебувають під загрозою хвороби, включає питання первинної профілактики захворювання, можливість розвитку або початкові ознаки якого є і спрямовані на корекцію їх гігієнічного поведінки. Тут доводиться перевиховувати людини, впливати на вже сформовані звички поведінки і тому санітарно-просвітницька робота повинна будуватися таким чином, щоб була можливість прямого, повторного спілкування, в процесі якого реципієнт міг взяти на себе певні зобов'язання щодо зміни свого гігієнічного поведінки, а медичний працівник -- контролювати виконання цих зобов'язань.
Методика санітарно-освітньої роботи з зазначеними контингентами включає індивідуальну бесіду лікаря, підкріплену врученням пам'ятки (буклету), що містить конкретні поради, спрямовані на усунення наявних несприятливих для здоров'я факторів, а також проведення групової бесіди-дискусії (групи підбирають з осіб, які мають одні і ті ж порушення або постраждали від однакових факторів ризику). До проведення групових занять, крім терапевтів залучають вузьких спеціалістів поліклініки: дієтолога, лікаря (інструктор) ЛФК, психотерапевта.  Участь психотерапевта в гігієнічному вихованні має особливе значення, оскільки у цих груп населення потрібно створити психологічну установку на необхідність корекції гігієнічного поведінки і мобілізувати їх вольові зусилля.
Санітарно-просвітня робота серед хворих має на меті виробити в них навички адекватної, правильної гігієнічної поведінки, що сприяє швидкому одужанню або полегшення перебігу захворювання. Від цього великою мірою залежить успіх лікування і прискорення видужання. Методика гігієнічного виховання хворих диференціюється за 2 напрямками: санітарне просвітництво хворих з гострими і хронічними захворюваннями .
Багато хронічні захворювання є наслідком недостатньо вилікуваних гострих, тому адекватне гігієнічне поведінку хворого з гострим захворюванням є важливою умовою попередження розвитку хронічних процесів. Програма гігієнічної інформації повинна включати обов'язковий мінімум відомостей з лікування та раціонального режиму життя в період хвороби і реконвалесценції.
На виконання хворими лікувально-профілактичних заходів неабиякий вплив роблять члени їхньої родини. Санітарно-просвітницька робота з родичами хворих та особами, які безпосередньо доглядають за хворими в домашніх умовах, має на меті створити сприятливий психологічний клімат у сім'ї, сприяти суворому виконанню призначень та приписів лікаря і забезпечувати грамотний догляд за хворим. Методика роботи з цим контингентом передбачає індивідуальну бесіду лікаря (при необхідності) та видачу тематичної пам'ятки з рекомендаціями по догляду за хворим. Крім того, вони знайомляться з гігієнічними нормами, зробленими на адресу хворого.
Області охорони здоров'я людей, які страждають хронічними захворюваннями, здійснюється за методикою курсу очно-заочного навчання. Цей курс включає:
- Індивідуальну бесіду, в процесі якої хворий отримує необхідні гігієнічні рекомендації;
- Групову бесіду з участю лікарів-фахівців, під час якої хворий отримує додаткову медико-гігієнічну інформацію, що дає змогу краще зрозуміти поради лікаря, усвідомити необхідність дотримуватися їх. Групову розмову краще проводити у вигляді дискусії, в процесі якої підвищується пізнавальна активність реципієнтів. Це сприяє закріпленню отриманих знань, вироблення необхідних переконань;
- Видачу «Книжки диспанцеризованого», яка є основним елементом заочного навчання та де відзначають строки явки на черговий профілактичний прийом. Хворий отримує її разом з відповідною захворюванню пам'яткою-вкладишем.
«Книжка диспансеризованого» дає можливість хворому реєструвати окремі параметри своєї гігієнічного поведінки, що сприяє закріпленню в його свідомості отриманих гігієнічних рекомендацій, лікарю - контролювати їх виконання пацієнтом.
В умовах диспансеризації ця форма санітарно-освітньої роботи застосовується також при гігієнічному вихованні осіб, що мають підвищений ризик виникнення захворювань.
Санітарна освіта в стаціонарі.
Мета санітарно-освітньої роботи в лікарні - підвищити ефективність лікувальних і профілактичних заходів прищепленням хворому необхідних гігієнічних навичок.  Санітарна освіта  в стаціонарі дає інформацію:
- Про правильне гігієнічне поводження під час перебування в лікарні, особливо після виписки для попередження прогресування захворювання, тобто має на меті сприяння вторинній профілактиці захворювань. При цьому важливо враховувати потребу хворого в отриманні максимум
інформації про своє захворювання і стані;
- Додаткову медико-гігієнічну  підтримку по загальногігієнічним питанням у зв'язку з тим, що у хворої людини відзначається підвищений інтерес до медичних питань, а в стаціонарі є всі умови і час для отримання необхідної інформації.
Відповідно до своїх завдань санітарно-просвітницька робота здійснюється на всіх етапах перебування хворого в стаціонарі:
- В приймальному відділенні - індивідуальна бесіда, з врученням пам'ятки, яка містить відомості про внутрішньолікарняний розпорядок, про гігієнічні вимоги до поведінки хворих;
- В палаті - індивідуальна або групова бесіда;
- В холах лікарняних відділень - групова бесіда з хворими, дискусія відповідно до нозологічної форми захворювання з використанням тематичних наочних посібників - лекційних діапозитивів, лекторських папок та ін. З успіхом застосовується слайдоскоп з набором широкоформатних слайдів, що ілюструють основні медичні відомості та гігієнічні рекомендації, що повідомляються хворим;
- При виписці - індивідуальна бесіда з врученням пам'ятки, що містить гігієнічні рекомендації, виконання яких суворо необхідно для успішної реабілітації й з метою профілактики рецидивів захворювання.
До програми гігієнічного виховання хворих з хронічними захворюваннями (у стаціонарі та поліклініці) обов'язково повинні включатися питання надання долікарської самодопомоги при загостренні захворювання. Хворий повинен бути орієнтований відносно початкових ознак рецидиву захворювання з тим, щоб він міг вчасно вдатися до самодопомоги і вчасно звернутися до лікаря. Це перш за все відноситься до хворих, що страждають гіпертонічною хворобою, ішемічною хворобою серця, бронхіальною астмою і деякими іншими захворюваннями.
Дані літератури свідчать про те, що 50% випадків необгрунтованих звернень за швидкою медичною допомогою становлять виклики до хворих на хронічні захворювання, які переоцінюють тяжкість свого стану, не вміють забезпечити самодопомогу і порушують запропоноване лікарем лікування.
Цілеспрямоване гігієнічне виховання хворих на хронічні захворювання сприяє зниженню кількості необґрунтованих звернень за швидкою медичною допомогою.
нформаційна робота з родичами і близьким хворого включає:
- Індивідуальну бесіду в приймальному відділенні і видачу листівки-пам'ятки з основними вимогами та рекомендаціями на адресу осіб, що відвідують хворого;
- Індивідуальні бесіди лікуючого лікаря в холі для відвідувачів і самовплив засобами санітарно-просвітнього оформлення цього приміщення.
Санітарно-просвітницьке оформлення поліклініки та стаціонару є додатковим, але важливим джерелом інформації. Воно повинно бути виконане з урахуванням вимог естетики інтер'єру і необхідності стильової єдності і базуватися на принципі: форми стаціонарні, експозиції змінні. У санітарно-освітньої оформленні поліклініки доцільно враховувати типове розміщення відділень і кабінетів поліклініки, яке містить:
- Довідково-інформаційні матеріали;
- Гігієнічну інформацію загального характеру - пропаганда здорового способу життя, важливість профілактичних оглядів, сезонна інформація (профілактика грипу, гострих шлунково-кишкових захворювань і т. д.);
- Цільову інформацію - профілактика хронічних захворювань (розташовану біля кабінетів фахівців).
Ця програма інформації доводиться до реципієнтів за допомогою окремих форм та засобів оформлення. Для настінного оформлення використовують світлові площини (лайтбокси) з широкоформатними кольоровими слайдами і стенди без підсвітки, експозиції плакатів і тематичних виставок, а для настільного оформлення - альбоми, картотеки, настільні турнікети.
У стаціонарі повинно передбачатися санітарно-просвітницьке оформлення приймального відділення, лікувальних відділень і холів для відвідувачів. У приймальному відділенні і холах для відвідувачів повинен експонуватиметься інформаційно-довідковий матеріал, що стосується правил внутрішнього розпорядку для хворих і відвідувачів. Крім цього, у цих же холах необхідно мати матеріали, що висвітлюють роль членів сім'ї хворого у створенні його адекватної психологічної установки на стаціонарне лікування і подальше виконання лікарських призначень в умовах будинку.
При відборі форм і засобів санітарно-просвітнього оформлення лікувальних відділень важливо враховувати ту обставину, що хворі в них знаходяться тривалий термін. Тому настінні експозиції тут практично неприйнятні, вони можуть навіть викликати негативний ефект. Доцільно використовувати настільне оформлення: альбоми, турнікети, картотеки, які являють собою тематичну добірку ілюстрацій з текстом.
Санітарна освіта на медичній дільниці.
Дільничної-територіальний принцип охорони здоров'я дозволяє проводити широку санітарно-освітню роботу на об'єктах що обслуговується поліклінікою території, в першу чергу на лікарській ділянці.
Ця робота складається з санітарної освіти:
- Хворих та їх родичів при відвідинах на дому, форми та засоби санітарно-освітньої роботи аналогічні гігієнічному вихованню хворих з гострими захворюваннями);
- Всього населення території, що обслуговується (інформація населення про профілактичних і оздоровчих заходах, що проводяться поліклінікою, і гігієнічне виховання населення, спрямоване на прищеплення навичок здорового способу життя).
Поза сумнівом, значний обсяг санітарно-освітньої інформації населення території, що обслуговується отримує через радіо, кіно, телебачення, пресу. Саме в житловому кварталі повинна бути сконцентрована значна частина профілактичної, в тому числі санітарно-освітньої, роботи. Широко використовуються за місцем проживання традиційні форми масової і групової санітарно-освітньої роботи: лекції, профілактичні прийоми, вечори питань і відповідей і тематичні. Лікарі лікувально-профілактичних закладів приймають участь у народних університетах здоров'я.
Для належного проведення санітарно-освітньої роботи з населенням лікувально-профілактична установа повинна мати необхідне санітарно-освітнє обладнання і набір санітарно-освітніх засобів.
З метою методичної підготовки медичних працівників поліклініки з питань гігієнічного виховання населення та надання їм організаційної допомоги в її здійсненні у відділеннях профілактики поліклінік створюється кабінет пропаганди здорового способу життя. Основними завданнями кабінету є:
- Організація і проведення комплексу заходів, спрямованих на санітарно-гігієнічне виховання і формування здорового способу життя;
- Надання організаційної допомоги лікарям поліклініки у проведенні санітарно-освітніх заходів;
- Комплектування матеріалів для пропаганди і методичних;
- Методична допомога середньому медичному персоналу та санітарного активу у проведенні санітарно-освітньої роботи з населенням.
У завдання кабінету пропаганди здорового способу життя входить здійснення зв'язку з місцевим будинком санітарної освіти з метою проведення роботи з підвищення кваліфікації співробітників поліклініки та гігієнічному вихованню населення.
Будинок санітарної освіти забезпечує лікувально-профілактичний заклад необхідними інструктивними методичними та наочними матеріалами та по можливості матеріалами для роботи з населенням. До створення матеріалів для населення мають залучатися співробітники лікувально-профілактичних установ. Безсумнівно, що тільки їх спільна робота з фахівцями служби санітарної освіти може забезпечити належний обсяг та високу якість гігієнічного виховання населення в лікувально-профілактичних установах.
Санітарно-просвітня робота в галузі материнства та дитинства.
Система гігієнічного виховання населення в акушерсько-гінекологічних і дитячих лікувально-профілактичних установах будується з урахуванням специфіки роботи цих установ. Санітарна освіта направлена на формування у населення гігієнічних навичок, необхідних для створення оптимальних умов розвитку дитини та охорони її здоров'я (при цьому особлива увага повинна звертатися на оздоровлення організму жінки); для охорони генеративної функції чоловіка і жінки та оздоровлення їх організму ще до настання вагітності і охорони здоров'я вагітних і матерів. Санітарно-просвітня робота має сприяти ухваленню подружжям грамотних з медичної точки зору рішень щодо дітонародження.
Гігієнічне виховання жінок проводиться диференцйовано серед осіб репродуктивного віку і старшої вікової групи, відокремлюючи в кожній з них  роботу з трьома підгрупами: здорові особи; складові «групи ризику»; хворі гінекологічними захворюваннями. У групі жінок репродуктивного віку програма інформації включає пропаганду здорового способу життя та материнства; планування сім'ї та медико-генетичні знання з метою попередження вроджених і спадкових захворювань; профілактику гінекологічних захворювань та попередження не планованої вагітності; роз'яснення шкоди аборту для організму жінки, важливість регулярного відвідування гінеколога і необхідність ранньої явки до лікаря при настанні вагітності. Санітарно-просвітницька робота здійснюється у вигляді індивідуальних і групових бесід з використанням наочних засобів пропаганди. З метою закріплення отриманої інформації видається друкована продукція (листівки, пам'ятки, буклети), з якою жінка може ознайомити членів сім'ї, в першу чергу чоловіка.
Диференційовано має вестися робота з жінками, що звернулися до акушера-гінеколога з метою переривання вагітності. При відсутності показань для переривання вагітності необхідно проводити активну роботу не тільки з жінкою, але і з чоловіком з попередження аборту, використовуючи при цьому різноманітні форми роботи та засоби пропаганди.
До роботи з пропаганди материнства і батьківства, окрім акушерів-гінекологів, залучаються юристи. Програма санітарно-освітньої роботи з жінками, що мають фактори ризику, доповнюється гігієнічними рекомендаціями, спрямованими на корекцію гігієнічної поведінки жінки або усунення впливу несприятливого фактора. Крім того, висвітлюються питання планування сім'ї з урахуванням специфіки екстрагенітальних захворювань жінки і пояснюється важливість оздоровлення організму жінки до настання вагітності.
До програми гігієнічного виховання хворих гінекологічними захворюваннями додатково вводять рекомендації, спрямовані на формування гігієнічного поведінки та навичок, що сприяють швидкому одужанню і перешкоджають виникненню рецидивів захворювання. В залежності від специфіки гінекологічного захворювання здійснюється протиракова пропаганда. Програма гігієнічної інформації жінок старших вікових груп повинна містити анатомо-фізіологічні особливості жінки в періоди клімаксу і менопаузи; питання гігієни жінки в ці періоди життя; гігієнічні рекомендації щодо профілактики гінекологічних та онкологічних захворювань.
Гігієнічне виховання вагітних та породіль спрямовано на формування у них адекватного гігієнічного поведінки та навичок, необхідних для сприятливого перебігу і результату вагітності та пологів, післяпологового періоду, створення оптимальних умов вигодовування та догляду за новонародженим. Воно проводиться протягом всієї вагітності (з моменту взяття на облік) та післяпологового періоду у формі індивідуальних бесід і занять у школі материнства. Заняття організовуються в залежності від термінів вагітності (I, II, III триместри вагітності та післяпологовий період) і включають питання, що стосуються анатомо-фізіологічних особливостей організму жінки і плода в різні терміни та гігієни жінки в цей період (включаючи правила особистої гігієни, рухового режиму, дієти, гігієну статевого життя і т. д.); значення регулярного відвідування лікаря для благополучного перебігу і результату вагітності; фізіології пологів і психопрофілактичної підготовки до них (з 32-34 тиж. вагітності); підготовки організму жінки до лактації та грудного вигодовування; правильної організації умов життя новонародженого вдома.
З метою закріплення отриманих знань жінка повинна отримати в особисте користування друкований матеріал, що містить гігієнічні рекомендації, який краще представляти у вигляді серії з 4 пам'яток (відповідно триместрах вагітності та післяпологовому періоді).
Гігієнічне виховання жінок, які мають підвищений ризик несприятливого перебігу і результату вагітності та пологів ( «групи ризику»), здійснюється диференційовано залежно від фактора ризику, специфіки екстрагенітальних захворювань. Жінка повинна отримати спеціальні гігієнічні рекомендації з питань режиму життя, гігієни, дієти, рухового режиму, необхідності виконання всіх лікарських призначень з метою охорони свого здоров'я і здоров'я майбутньої дитини.
У роботі з цим контингентом жінок перевагу слід віддавати індивідуальним формам пропаганди (індивідуальна бесіда з врученням спеціальної серії пам'яток).
У завдання акушерсько-гінекологічних установ входить санітарно-просвітницька робота і з членами сім'ї жінки, у першу чергу з чоловіком, від гігієнічного поведінки якого в значній мірі залежить здоров'я жінки та новонародженого. Чоловік повинен бути ознайомлений з такими важливими питаннями, як шкода аборту для організму жінки і вплив його на подальше дітонародження; гігієна статевого життя; охорона здоров'я вагітної і жінки-матері; створення умов життя жінки для оптимальної лактації; догляд за новонародженим.
Санітарно-просвітницька робота в дитячих лікувально-профілактичних установах проводиться серед батьків, інших членів сім'ї, педагогів та вихователів дитячих дошкільних установ і шкіл, інших груп населення, які здійснюють догляд за дитиною. У перелік її основних завдань входить:
- Розповсюдження серед населення гігієнічних знань з охорони здоров'я дітей;
- Прищеплення гігієнічних навичок, необхідних для створення оптимальних умов розвитку дітей та формування у них поводження, що відповідає здоровому способу життя;
- Формування готовності населення до участі у профілактичних оглядах дітей, своєчасного звернення за медичною допомогою та виконання лікарських призначень.
В основі гігієнічного виховання населення з питань охорони здоров'я дітей лежить спадкоємність у діяльності жіночих та дитячих
лікувально-профілактичних установ. У програмі шкіл материнства та жіночих консультацій передбачено заняття педіатра, на якому жінки отримують необхідні відомості щодо раціонального вигодовування і догляду за новонародженим. Поглиблення гігієнічних знань, отриманих жінкою, і гігієнічне виховання родини в цілому відбуваються під час патронажних спостережень на дому, які здійснюють лікар і медична сестра дитячої поліклініки як у період вагітності, так і в перші дні після виписки жінки з пологового будинку.
Система гігієнічного навчання сім'ї передбачає послідовне викладення необхідних відомостей динамічного спостереження за станом здоров'я дитини (в терміни, передбачені диспансеризацією). При цьому індивідуальну бесіду лікаря слід доповнювати видачею пам'ятки, що містить гігієнічні відомості щодо анатомо-фізіологічних особливостей організму дитини в даний віковий період та вікові гігієнічні рекомендації з догляду, вигодовування, режиму життя, рухової активності, загартовування організму дитини. Програма санітарно-освітньої інформації повинна також висвітлювати роль регулярних профілактичних оглядів в охороні здоров'я дитини, необхідність виконання всіх лікарських призначень, у тому числі суворого дотримання строків вакцинації.

Структура організацій, що здійснюють санітарно-просвітню роботу.
         На Україні історично та законодавчо склалась розгалужена та різнорівнева структура організацій та осередків санітарної освіти. Деякі з них були наведені в попередніх розділах, але для порівняння їх з іноземними організаціями буде доцільно привести структурований перелік.
         Як видно з переліку, законодавче, науково-методичне та виконавче забезпечення виконання санітарно-просвітньої роботи розподілені між різними організаціями. Така структура суттєво відрізняється від схеми організації санітарної освіти інших держав, де (в більшості випадків) санітарно-просвітня робота виведена з-під юрисдикції міністерства охорони здоров’я (або структури, яка здійснює його функції). Санітарна освіта покладена на профільні організації, держава лише контролює їх роботу.
       Опрацювавши матеріал, можна зробити висновок, що на даний час існують дві основні системи здійснення санітарної освіти – країн СНГ та Західних країн. Вони мають однакову мету, схожі методи її реалізації, але суттєво різняться по організаційній структурі та розподіленню обов’язків. В кожної з них є недоліки та переваги.
 
Санітарно-просвітня робота в аптеках.
          На даний час в аптечних закладах України така робота здійснюється, передусім, у вигляді фармацевтичної опіки.  Як складова фармацевтичного  обслуговування, фармацевтична опіка належить до функціональних обов’язків як провізора загального профілю, так і клінічного провізора.
         Фармацевтична опіка – це комплексна програма взаємодії провізора і пацієнта, провізора і лікаря протягом усього періоду фармакотерапії конкретного хворого – від моменту відпуску лікарського засобу до закінчення його дії. Таким чином, дана діяльність спрямована як на медичних і фармацевтичних фахівців, так і на хворого, його родичів і близьких. При цьому вона стосується як власне ЛЗ, так і способу його приймання чи введення. Іншими словами, її можна класифікувати за спрямуванням (хворі, їх родичі та близькі, медичні і фармацевтичні фахівці), за місцем реалізації (аптечний або лікувально-профілактичний заклад), за асортиментними групами (ЛЗ, вироби медичного призначення та інші товари аптечного асортименту), за видом відпуску ЛЗ (рецептурний та безрецептурний відпуск).
На жаль, нормативна база щодо питань фармацевтичної опіки перебуває в стадії розробки. Головним нормативним документом є директива Належної Аптечної практики (GPP), яка носить рекомендуючий характер. ЇЇ впровадження визначено як пріоритетне завдання фармацевтичної галузі і задеклароване Кодексом розвитку фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я України.
Відповідно до директиви ВООЗ GPP, елементом концепції належної аптечної практики є фармацевтична опіка, котра основною метою професійної діяльності аптечних працівників визначає, в першу чергу, підвищення ефективності і безпеки медикаментозної терапії конкретних хворих.
Власне діяльність по проведенню фармацевтичної опіки та просвітньої роботи в аптечних закладах здійснюється на основі досвіду та нормативів, які були запозичені у колишньому СРСР.
Зокрема, наказ МОЗ СРСР № 689 від 18.08.72 р. (на даний час втратив чинність) затверджував положення про госпрозрахункову аптеку, в якому вказувались функції аптеки як закладу охорони здоров’я. Одною з них була функція поширення серед населення санітарно-гігієнічних знань та проведення санітарно-просвітньої роботи. Розкрити зміст цих заходів можна по наступним нормативним документам:
1.     Наказ МОЗ СРСР № 1255 від 30.12.76 р. «Про затвердження номенклатури посад фармацевтичних робітників і Посадових інструкцій робітників аптечних установ»;
2.     Наказ МОЗ СРСР №484 від 26.06.73 р. «Про заходи щодо покращення роботи аптек».
Поширення санітарно-гігієнічних знань проводилось уповноваженим працівником аптеки (найчастіше фармацевтом, що пройшов відповідну підготовку). До його обов’язків входили:
·         випуск санітарного бюлетеню у вигляді плакату або стінгазети, в якому освітлюються проблеми санітарії та гігієни на доступному для пересічного громадянина рівні;
·         допомога провізорам-першостольникам з питань консультування відвідувачів по аспектам гігієни під час захворювань, їх попередження та проведення фармацевтичної опіки;
·         проведення інструктажів та навчання співробітників аптеки санітарно-гігієнічному режиму та правилам гігієни на робочому місці;
·         перевірка навичок санітарно-гігієнічного режиму у співробітників аптеки;
·         консультування місцевих аптек (для центральної районної аптеки).
Отже, на даний час санітарно-просвітня робота в аптеках України проводится як складова фармацевтичної опіки. Нормативна база по даному питанню розроблена недостатньо, потребує подальшого удосконалення. Перспективним є впровадження Належної Аптечної практики та узгодження законодавства з її вимогами.

Література.
1.     Закон України № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» вiд 24.02.1994  (остання редакція вiд 22.05.2008);
2.     Наказ МОЗ України № 319 «Про затвердження норм робочого часу для працівників, закладів та установ охорони здоров'я» від 25.05.2006;  
3.     Наказ МОЗ України № N 838 «Про затвердження Концепції розвитку  фармацевтичного сектору галузі охорони здоров'я України» від 18.12.2007;
4.     наказ МОЗ  СРСР від 18.08.1972 р. N 689 «Про затвердження положення про госпрозрахункову аптеку»;
5.     Наказ МОЗ СРСР № 1255 від 30.12.76 р. «Про затвердження номенклатури посад фармацевтичних робітників і Посадових інструкцій робітників аптечних установ»;
6.     Наказ МОЗ СРСР №484 від 26.06.73 р. «Про заходи щодо покращення роботи аптек»;
7.     Матеріали з історії української медицини – збірник за ред. В. Плющ/ Нью-Йорк – Мюнхен, 1975.
8.     Профілактика та її основні види – збірник лекцій, Катрушов О.В., Костріков А.В. – не публікувалось.
9.     Валеологія – підручник для ВНЗ, Вайнер Э. Н.; К.: Ексмо, 2007.
10.                  Стандарти якості аптечних послуг. Належна аптечна практика// Міжнародна фармацевтична федерація (International Pharmaceutical Federation). Українське видання під редакцією В.Т. Чумака, МОРІОН, 2009;
© Рефератбанк, 2002 - 2024